Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

— Дуже добре. Таким шляхом ми можемо іти й далі. Ти й раніше досить ясно дав нам зрозуміти, що не наполягаєш на певних мисливських угіддях і ладен зробити поступки. Ви живете тепер біля Кінського потоку і довкола нього. Чи не могли б ви так само жити на Білій річці?

— Там стоять намети інших братств дакотів.

— Можливо. Але нехай це тебе не обходить. Ти ж сам сказав, що не можеш відповідати за них. Отже, зупинимось поки що на Ведмежому братстві… Ви могли б жити, наприклад, тут… ось тут, бачиш… і ми б платили тобі особисто за це пристойну ренту.

— Чи розуміє полковник Джекман, що зараз ображає Токай-іхто, чи він цього не розуміє? Нехай полковникові Джекману розповість його розвідник Фред Кларк, чи потрібна Токай-іхто ваша рента.

Полковник зніяковіло і якось неохоче зиркнув на згаданого, а уста дакоти скривились у глумливій посмішці, коли він помітив, який ненависний погляд кинув на нього Фред Кларк. Червоний Лис, певно, боявся, що Токай-іхто викриє його торгівлю зброєю. Але дакота більше нічого не сказав, і Джекман заговорив знову:

— Ага, ти відмовляєшся? Ти, здається, з благородного сорту тютюну, так би мовити? Однак ти не відмовишся забезпечити для своїх воїнів кілька хороших пасовиськ? Це ж не принизить твоєї гідності.

— Для яких воїнів?

— Для воїнів Ведмежого братства, про нього ж ми говоримо, коли ти не забув. Скільки ж вас там? Щось із тридцять? З жінками й дітьми близько сотні?

— Полковник Джекман уже, здається, і полічив нас?

— Більше вас не може бути. Жменя людей! Але й їх треба пристойно розмістити. Відшукай на карті місце, яке б тобі хотілося одержати для них! Тут між нашими чорними лініями є кілька цілком придатних шматків, що стануть вам у пригоді!

— Я не маю повноваження самостійно вибирати землю для себе і для людей Ведмежого братства.

— Повноваження! Повноваження! Тут ідеться не про юридичні дрібниці, а про факти. Чимало вождів з племені дакота вже поодинці уклали з нами…

— З ким?

— Не зі мною особисто, але я можу показати тобі підписи, якщо це тебе цікавить.

— Так.

Джекман відкрив папку, що лежала біля нього на лаві, і вийняв звідти кілька аркушів.

— Прошу! — Він простягнув їх Токай-іхто. — Мабуть, тобі знайомі тотеми твоїх колег, що не вміють писати?

Індієць узяв аркуші і прочитав їх один за одним. Він тихо переклав обом своїм супровідникам, що там було написано. Джекман не перебільшував. Там стояло вже півдесятка підписів під договорами про продаж землі дакотів, і серед них підпис верховного вождя про передачу значного шматка землі.

Полковник тріумфуючи посміхнувся:

— Ти переконався тепер, вождь Токай-іхто? Справа йде повним ходом. Ти повинен, не гаючись, домовитись з нами, коли хочеш, щоб тобі відрізали кращий наділ. Давай поговоримо відверто, як мужчина з мужчиною. Ваша справа програна! Ви мов потопаючі, яким слід хапатися і за соломинку. Вирішуй швидше! Я й для тебе приготував такий самий договір.

Токай-іхто все ще пильно вдивлявся в аркуші з підписами.

— Ці чоловіки напилися бренді, коли підписували, — промовив дакота, і очі його запалали зненавистю. Він розірвав аркуші, перш ніж хтось встиг йому перешкодити, і кинув клаптики на стіл.

Джекман підскочив, як ужалений. Його просто розпирало від люті.

— Червоношкірий собако! Як ти смієш!

— Я не допущу зради!

— Що значить — зради! Ці вельмишановні люди уклали з нами договори на цілком законних підставах. Те, що ти вчинив, не просто зухвальство, а справжній бунт, і я звелю покарати тебе як заколотника за нашими законами!

— Ми живемо у своїй власній країні, і білі люди не можуть нас судити, — спокійно відказав вождь. — Договори, які я розірвав, теж були незаконні. Зрадники, що їх підписали, за нашими звичаями, не мають права укладати такі договори, не погодивши з радою. І якщо полковник Джекман чесна людина, то він і сам мусить зневажати цих запроданців.

— Прикуси язика, червоношкірий! — Обличчя Джекмана налилося кров'ю. — Ось договір, що визначає ваші резервації і ренту навічно. Не розводь теревенів і намалюй свій тотем під ним. Я вимагаю, щоб ти зараз же підписав!

— Не підпишу! Глянь на свою карту! Ви нам хочете лишити у нашому просторому краї погані й неродючі землі, якими нехтують білі люди! Ми не підемо у хлів, у якому нас годуватимуть, наче спійманих кроликів, і з якого скоро знову переженуть у ще менший і ще гірший. Нам відомі «вічні» закони білих. Вони діють не довше кількох років. Я не маю повноваження підписати і не зроблю цього всупереч рішенню членів ради мого племені. Я сказав, хуг!

Джекман стиснув кулаки і весь затремтів.

— Ти не хочеш підписати, що ви підете у визначену для вас резервацію? Це розпорядження президента, і ви мусите підкоритись — інакше ми вважатимемо вас за бунтарів і злочинців! І тоді я поводитимусь з вами, як із злочинцями.

На чолі Токай-іхто залягла глибока зморшка.

— Що мають означати ці слова?

— Ти підпишеш, або… або ти — мій в'язень!

Вождь не відповів Джекману. Він звернув свій погляд на Сміта.

Сивий майор підвівся, підійшов до протилежного вузького краю столу, так, що Фред Кларк і ще двоє раурайтерів, що стояли там, мусили відступити на кілька кроків.

— Полковнику Джекман, дозвольте сказати. На запрошеннях, які одержали вожді дакотів, стоїть і моє ім'я. В цьому листі вождям запропонували прибути сюди на розмову, твердо пообіцявши, що вони вільно прийдуть і вільно підуть звідси, коли їм буде завгодно. Адже не була поставлено жодних умов або застережень…