Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Розділ одинадцятий

Щоденник Люсьєна Епіна

(продовження)

17 березня, п’ятниця

Двадцятий день плавання.

Все так само. Вдень попутний вітер, уночі штиль або норд-вест. Капітан каже, що за добу ми пройшли тільки шістдесят миль.

Плавання триває менш ніж три тижні, а мені здається, що цілу вічність. Як же почуваються моряки, які вирушають у Китай чи в Перу, проводячи в морі вісім, якщо не десять місяців підряд?

Якби не моє навчання та не вічне очікування якогось нещасного випадку, що випробує мої слабкі знання, я, либонь, втратила б глузд від нудьги.

Сьогодні якраз сталася подія, яка змусила мене похвилюватися.

Один із матросів, на прізвисько Кривий Писок (досить точний портрет), скоїв тяжкий морський злочин: підібравши відмичку, пробрався у винний погріб і видудлив цілу сулію рому, від чого впав у безпам'ятство і ледь не захлинувся власною блювотою.

Щоб врятувати бевзя від смерті, довелося промивати йому нутрощі великим помп-клістиром. Справа ця брудна і пахуча, але не така вже й важка. Команда спостерігала, за процедурою з великим інтересом. Отець Астольф, як завжди, підказував мені латиною, коли і що слід робити, і Після того, як Кривий Писок протверезіє і зміцніє, він дістане сто лінів по спині.

18 березня, субота

Двадцять перший день плавання.

Все те саме: вдень летимо, як на крилах, вночі викручуємо зигзаги. За добу пройшли до зюйд-осту 75 миль. Замало.

Кривий Писок зазнав екзекуції. Він не проронив ані стогону — у матросів вважається, що соромно кричати, коли шмагання призначено справедливо. Якщо винен — терпи, і Опанувала лікування численних синців і порепаної шкіри. Сподіваюся, ця наука знадобиться мені нечасто.

Урок з капітаном. Тема — менует. Боюся, танцюриста з Д. не вийде.

19 березня, неділя

Двадцять другий день плавання.

П'ятий день рухаємося назад на схід, але, як мені кажуть, ще далеко від довготи, де зіштовхнулися з англійським військовим шлюпом.

Зазвичай я піднімаюся на палубу, коли сонце вже високо стоїть у небі, та сьогодні вийшла невдовзі після світанку, бо навчання не було. Отець Астольф нині нездоровий — у нього сильна мігрень, яку він намагається лікувати молитвою.

Мене здивувало, що пурпурове коло сонця піднімається і над горизонтом не по носу корабля, як слід було б, якщо ми пливемо на схід, а за кормою. Я запитала капітана, чим це пояснити, і він відповів, що вітер з ночі несприятливий і доводиться йти довгими галсами. Прикро!

Дивний він зрештою чоловік, Жан-Франсуа Дезессар. Часом ловлю на собі його погляд, сенс якого мені незрозумілий. Чи то винуватий, чи то засоромлений — хоча соромитися нашому капітану аж ніяк не властиво.

Цей суб’єкт зовсім не такий, яким здається спочатку. У нього манери грубого і прямого моряка, який каже все, що думає, не турбуючись про наслідки. Щодо грубощів сумнівів нема, але ось щодо прямоти… Мені все більше здається, що Д. дуже непростий. При цьому його мрія про дворянську грамоту має присмак дитячості. Коли він робить незграбні «великосвітські» поклони або, затинаючись, вимовляє важку фразу, як-от «якщо вашій світлості буде завгодно», в його очах спалахують збуджені вогники, наче Дезессар долучений до чарівної захопливої гри.

У морі неможливо без суворості, інакше команда, і оком не змигнеш, як вийде з послуху. І Д. з підлеглими досить жорсткий. Але не жорстокий. Коли боцман Видра дер протверезілого пияка лінем, капітан тихенько примовляв (я чула): «Легше ти, чортяко, легше». Це мені сподобалося. Хоча, можливо, капітан просто не хотів, щоб матрос надовго вийшов з ладу. Впевнена: якщо доведеться обирати між милосердям і практичністю, Дезессар обере друге.

Пригода, яка сталася нині ввечері, підтверджує це моє переконання.

Море перед заходом сонця посвіжішало. Хвилі забіліли гострими пінними кінцями, а деякі вали навіть перекочувалися палубою. Один із них змив корабельного собаку Оселедця, якого вся команда обожнює, хоча мені від цього псюри самі неприємності — дуже вже підозріло принюхується він до моїх штанів. Я давно побажала надокучливому собаці провалитися до чорта в пекло, але тут разом з усіма закричала, забігала.

Прикро було дивитися, як Оселедець гавкає і скиглить, відчайдушно працюючи лапами.

Матроси хотіли спустити шлюпку, але Дезессар заборонив. Він сказав, що хвилі надто високі і човен може розбити об борт, а він коштує грошей.

Щоправда, потім він довго проводжав поглядом кошлату голову, яка то зникала, то з’являлася серед бурунів, і струшував з він сльози. Та свого рішення не змінив.

Здивувала мене Клара. Я знаю, що вона була з Оселедцем у непримиренній ворожнечі, але тут, пробуджена криками, злетіла з бізані й довго кружляла над потопаючим собакою, наче хотіла підтримати його в смертну годину[28].

20 березня, понеділок

Двадцять третій день плавання.

Зранку на горизонті з підвітряної сторони вигулькнув торгівельний корабель. Ми кинулися на нього, як зголоднілий звір на здобич, але корабель виявився іспанським, тобто союзницьким. Всі були дуже розчаровані.

Іспанець посигналив, прохаючи про зустріч, але Дезессар не став витрачати час на люб'язності, за що я йому вдячна.

Ми пройшли повз нього на всіх вітрилах.

Вчила, як протидіяти цинзі. Більше з допитливості, ніж з необхідності, бо ця жахлива недуга, головний ворог моряків, не являє небезпеки в таких коротких плаваннях, як наше.

День тягнувся дуже повільно.

21 березня, вівторок

Двадцять четвертий день плавання.

Другу добу похмуро. Сонце жодного разу не визирнуло, але вітер свіжий, ідемо швидко.

Якщо я помиляюсь, ми повинні вже знаходитися приблизно на широті Гібралтару.

Уроки з капітаном починають приносити результат. Д. припинив сякатися на палубу, відригувати після їжі й чавити на собі комах. Від цього він наповнився презирством до решти членів команди, а вони з нього тихцем підсміюються. Сьогодні ми осягали правила вишуканої жестикуляції.

Тема заняття зі святим отцем була більш захопливою — тропічна лихоманка. Втім, у сухому і спекотливому кліматі Барбарії вона нам не загрожує.

22 березня, середа

Двадцять п'ятий день плавання.

Швидше б уже вигулькнув марокканський берег! Мій терпець майже урвався. Нудьгу посилює похмура погода.

Не знаю, чим би я себе займала без уроків отця Астольфа. Сьогодні вивчали жовту лихоманку febis flava.

Пізно ввечері.

Я кожного