Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Скільки ж незручностёй мені спричиняє відсутність латрини на кораблі! Якби не делікатність мого славного сусіди, який виходить із каюти кожного разу, коли природа вимагає від мене виконання принизливого обов’язку, просто не знаю, що б я робила. Інших усамітнених місць тут немає, та й ніхто, крім мене, не відчуває в них потреби.

Вночі, після третьої склянки.

Тільки сьогодні — на дев’ятий день! — мені нарешті вдалося відверто поговорити з Д. Певно, він сам зрозумів, що поводиться по-дурному. Не можна ж капітану вічно ховатися від члена екіпажу! Д. через днювального викликав мене на квартердек під час своєї вахти, коли вся команда обідала і поруч не було нікого, крім стерничого Акули (це старий матрос, майже зовсім глухий).

Д. дуже рішуче сказав мені: «Давайте внесемо ясність у наші стосунки. Мені категорично не подобається, що ви на моєму кораблі, а я категорично не подобаюся вам, але тут вже нічого не вдієш. Пропоную домовитися про дещо…»

Тут я його перебила, запитавши: «З чого ви взяли, що ви мені не подобаєтеся? Нічого подібного!»

Ця маленька данина ввічливості справила на неотесаного Д. сильне враження — моряки зовсім не привчені до лукавості світського спілкування і схильні приймати порожню ввічливість за чисту монету. Капітан просвітлів і навіть посміхнувся — по-моєму, вперше за час нашого знайомства. «Справді? Тим краще. Зрозумійте, — перейшов він на втаємничений тон, — я страшенно ризикую. Якщо хтось на борту через вашу необачність або випадковість дізнається, нам обом буде непереливки. Ось моя перша умова: якщо таке станеться, я від вас відкараскаюсь і скажу, що сам був ошуканий. Вас висадять у першому ж порту». «Необачності з мого боку не буде, про випадковості я також потурбуюсь. Ну а як раптом що, хай буде по-вашому. Однак, — підпустила я суворості в голос — якщо ви, бажаючи позбавитися від зайвих клопотів, самі мене тишком-нишком зрадите, то не кажіть, що я вас не попереджала».

Він покліпав, навіть не намагаючись протестувати. Очевидно, подібна думка вже встигла промайнути в його голові. «Друга умова, — продовжив Д. після паузи. — Хоч ви і зафрахтували мій корабель, не встромляйте носа в мої справи і припиніть мордувати всіх розпитуваннями про курс «Ластівки», напрямок вітрів, пройдену відстань та інші матерії, до яких лікареві взагалі нема діла! Це виглядає підозріло».

Певно, він мав рацію, подумала я. Моя допитливість може бути неправильно сприйнята. «Добре. Що ще?»

Тут він трохи зніяковів і промимрив доволі нерозбірливо: «Якщо у нас з вами мир і ми дійшли до доброї згоди… А також оскільки вся команда, дякувати Богу, здорова і сйрав у лікаря небагато… Може, ви погодитесь… Ви ж звикли обертатися у всяких таких колах… Коротше, не могли б ви трохи І повчити мене манер, прийнятих у високому товаристві?»

Я здивувалася і ледь не запитала: «Навіщо це вам?» Однак вчасно згадала, що капітан Дезессар мріє про дворянство — про це розповідав арматор Лефевр. Та сама хвороба, на яку страждає мій зведений братик Мьонхле. Ніколи не могла зрозуміти бажання причепити до свого імені частку «фон» або «де», наче таким смішним робом можна дійсно зробитися шляхетнішим! Люди істинно шляхетні не потребують зовнішніх атрибутів гідності — вона знаходиться в їхній душі і невід'ємна від неї.

7 березня, вівторок

Десятий день плавання.

Вітер W слабкий. Хмарно. За добу пройдено 77 миль. Широта 40°11 ’ N

Сьогодні вивчала лікування проносів аліментарного і нервового походження. Виявляється, це дуже цікаво, особливо кривава діарея епідемічної ознаки. Ця страшна хвороба перетворила не одне судно на корабель-привид, населений мерцями.

Провела в кают-компанії, під час третьої вахти, перше заняття з капітаном. Вчила його користуватися виделкою, тримати столового ножа трьома пальцями, а також не плямкати і не хлюпати. Наука дається йому дуже важко, він весь спітнів. Найважче за все виявилося жувати з закритим ротом. Бідолаха бідкається, що від цього починає давитися.

Під час вечері він вразив офіцерів свіжонабутими манерами. Навіть Логан, який у нас у кают-компанії мав славу «тонкої штучки», не мав уявлення про серветки. Коли Дезессар поважно витер губи шматком білої тканини, за столом запанувала гробова тиша. Ще дивнішим для всіх виявилося, що капітан не відкушує прямо від окосту, а відрізає ножем тонкі шматки. Тепер і я можу їсти цивілізовано, не побоюючись викликати зневагу чи насмішку (хоч Кабан і обізвав мене «мавпою» за наслідування).

Дуже набрид «солоний кінь», яким на кораблі годують п’ять днів на тиждень. У суботу дають сушену тріску, і лише в неділю бульйон зі шматком свіжого м’яса. П’ють усі сидр або червоне вино. Коньяк або ром бережуть для особливих нагод. Утім, кажуть, що перед боєм для хоробрості кожному з членів екіпажу належиться так звана бойова порція.

8 березня, середа

Одинадцятий день плавання.

Вітер NW поривчастий. За добу пройшли 112 миль. Широта 39°24’ N

Медичного навчання сьогодні не було. Отець Астольф сказав, що мозку треба відпочивати, тим паче нині день святого Філемона. До навернення в християнство і страдницької загибелі в безодні вод Філемон був актором і великим цінителем прекрасної статі. На його честь у деяких народів прийнято в цей день виказувати жінкам знаки приязні та уваги.

Чесно кажучи, я радію перепочинку. За винятком години, яка пішла на те, щоб познайомити капітана з таємницями носовичка, я цілий день провела на палубі, вдихаючи запахи океану і думаючи про батька, якого, з Божої ласки, побачу всього за тиждень.

9 березня, четвер

Дванадцятий день плавання.

Вітер SW і S, Ясно. Опівдні повернули через фордевінд і лягли на S. Курс на мис Феншал.

Кровопускання робиться так. Спочатку до тіла прикладають скарифікатор. Натисканням пружини випускаєш дванадцять секаторів, які моментально і майже безболісно роблять розрізи. На місця розрізів ставляться підігріті банки для висмоктування надлишку крові. Після того, яка банки заповняться повністю, до половини або на чверть (залежно від стану пацієнта), їх треба зняти, зупинити кровотечу прикладанням тампона, змоченого у розчині ріжків, і заліпити ранки промитою шкірою риби. Спочатку отець Астольф змусив мене попрактикуватися на ньому самому, потім викликав боцмана Видру, який дуже любить лікуватися і нечутливий до болю. Тепер я знаю, що ця не надто важка операція мені під силу.

Той самий день, вечір.

Я збиралася пустити кров і капітану, колір фізіономії котрого свідчить про перенасиченість тіла гуморами, але в цей час марсовий матрос закричав: «Вітрило!»

Вдарив дзвін,