Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Невдовзі після виходу в море ескадра потрапила в ураган, який відкинув її аж до Еспаньйоли. Поки латали пошматовані вітрила і поламані щогли, поки йшли до Сан-Дієго, час було згаяно. Галеони встигли знятися з якоря й піти. Годі й говорити, що всі в ескадрі звинувачували «чорне око» Невезучого Корсара.

Найбільш прикро, що розрахунок його виявився правильним: з Європи прийшла звістка про війну і рейд на Сан-Дієго був цілком законним.

Про те, що Іспанія і Англія тепер вороги, корсари здогадалися, коли форти Сан-Дієго відкрили по кораблях з британським прапором залповий вогонь без попередження.

Ледь не першим ядром на «Скаженому» з бізані збило нижню рею, уламок якої впав на місток і розчавив щасливцеві Сандерсу голову. Другий залп був майже таким же злощасним, бо переламав грот-щоглу на п’ятдесятигарматному «Дербширі», найпотужнішому кораблі ескадри, вибивши його з бою.

За таких обставин, після загибелі адмірала, слід було спустити його штандарт і забиратися геть, допоки берегові батареї не потопили всі кораблі. Та Пратт вчинив інакше. Він залишив вимпел Сандерса майоріти на флагштоку, підняв сигнал «роби, як я» і повів кораблі вперед. Шість разів вони пройшли лінією паралельно до укріплень, випустивши по них не одну сотню ядер і бомб. Батареї замовкли одна за одною — гарматна обслуга не витримала вогню і розбіглася. Нарешті, на даху губернаторського палацу підняли білий прапор. Місто капітулювало.

Коли переможці висадилися, вони побачили, що Сан-Дієго Дорожнє. Жителі сховалися у довколишніх горах, прихопивши з собою все більш-менш цінне і навіть забравши худобу. У будинках нічого було взяти, окрім кухонного посуду й меблів. Ну, а золотий караван, певно, вже зустрівся з потужним Конвоєм, який вислали йому назустріч із Гавани, і Капітани накинулися на Пратта з докорами, звинувачуючи його у безглуздих втратах. Здавалося, експедиція закінчилася повним провалом..

І тоді Невезучий Корсар виявив істинну велич. Можна сказати, здійснив грандіозне відкриття у корсарському промислі, і «Так, золото попливло, і грабувати в Сан-Дієго нічого, — сказав він. — Але скажіть мені, приятелі, що у кожному місті коштує найбільше?»

Вони не знали. «У великому і красивому кам'яному місті найдорожче за все коштують будинки. Дивіться, тут є прекрасні храми, палаци, маєтки, купецькі склади, майстерні. Все це наше. Захочемо — спалимо чи зруйнуємо. Але ми не монстри. Ми готові продали цю нерухомість місцевим жителям за розумною таксою».

І він відправив губернаторові-втікачу листа з діловою пропозицією. За кожну міську споруду була призначена ціна. Якщо власник привезе викуп, гарантувалося збереження майна. Будинки тих, хто не заплатить протягом трьох днів, буде спалено. Пратт давав своє капітанське слово, що ніхто з тих, хто доставить викуп, не буде затриманий чи пограбований. До листа додавався детальний реєстр-цінник, над укладенням якого корабельні писарі просиділи два дні й дві ночі. (Найдорожче був оцінений прекрасний губернаторський палац (сто тисяч піастрів) і кафедральний собор Святого Дієго (шістдесят п'ять). Найменші халупи у передмістях ішли всього за сотню. Як найдешевші, вони були приречені до руйнування першими.

На четвертий день пролунали вибухи. Щоб уникнути загальної пожежі, корсари почали знищувати будинки у тісних небагатих кварталах за допомогою пороху.

Знайшлася якась небоязка жінка, яка ризикнула спуститися з гір і висипала з вузлика пригорщу монет. Її скромний будиночок був залишений у спокої і цілості, а саму сеньйору без перешкод відпустили назад.

Після цього у місто линув цілий потік стурбованих домовласників. Жодного з них не обдурили.

До кінця дня у призначених для викупу місцях утворилися довжелезні черги. Золото і срібло скрупульозно зважували і перераховували, складали в скрині. На викуплене майно навішувалася печатка Джеремі Пратта.

З’явився губернатор, щоб врятувати свій прекрасний палац, зовсім недавно побудований з привозного італійського мармуру.

Настоятель собору довго торгувався, намагаючись збити ціну, закликав до побожності і лякав небесною карою за святотатство, але Пратт папських погроз не побоявся і отримав від кліриків уповні і за храм Святого Дієго, і за всю решту церков, капличок і монастирів.

У результаті чотириденної торгівельної операції, в ході якої порт Сан-Дієго шматочками викупив себе у корсарів, на флагманському кораблі зібрався скарб, який не снився жодному золотому каравану. Багато вельмож і купців розплачувалися коштовним камінням — з тієї простої причини, що, поспіхом залишаючи місто, вони головну частину своїх багатств закопали в землю або заховали в затишних місцях, а діаманти, смарагди і рубіни вивезти було неважко. Не діставати ж зі сховків-у присутності корсарів закопане золото і срібло! Губернатор, приміром, за мармуровий палац віддав великий круглий діамант рідкісної рожевої барви.

Але і золота зі срібним посудом у жителів Сан-Дієго було взято небачену кількість.

З цією запаморочливою здобиччю переможна ескадра вийшла в море. Розподіл планувалося здійснити після повернення, з дотриманням усіх передбачених королівським законом формальностей.

Однак зла доля Невезучого Корсара знову завдала удару. Невідь-звідки, при ясній погоді, раптом налетів страшний буревій і розкидав кораблі у всі сторони. Тільки три кораблі, сильно пошматовані, врешті-решт прибули один на Барбадос, другий у Бриджтаун, третій здався французам на Тортузі. Але «Навіжений», разом із командою, скарбом і капітаном Праттом, згинув без сліду. «Так і пропала найбільша в історії корсарська здобич», — з гірким зітханням закінчив Логан свою розповідь.

Мічман Проноза запитав: «А може, цей ваш Пратт просто втік з усіма трофеями і зараз десь живе, лиха не знаючи?» «Де? — знизав плечима ірландець. — Таке багатство не заховаєш. І зрештою, він же на «Навіженому» був не сам. Хоч екіпаж сильно зменшився після бою в бухті Сан-Дієго, на борту залишалося майже вісімдесят душ».

Ми ще довго обговорювали цю історію, дійсно захопливу і таємничу. Але найзагадковіше відбулося наприкінці розмови. «Щось я нині розпатякався, — швидко промовив Логан, почувши за дверима кроки. — Про скарби Пратта анічичирк, ясно? Потім поясню…»

Увійшов Дезессар і здивувався загальній мовчанці. Так я й не зрозуміла, чому Гаррі не захотів вести розмову в присутності капітана. Що ж, почекаю пояснень.

Тема занять з отцем Астольфом теж була дуже цікавою. Він розповідав про наймилосерднішу сферу медицини anaesthesia, що грецькою означає «непритомність». Тлінне наше тіло влаштоване подібно до фортеці, всі ворота якої оберігаються вартовими собаками. Ім'я їм — нерви. Як тільки в тій чи іншій частині фортеці виявляють ворожого агента або укріплення зазнає атаки ворога, собаки голосно гавкають — подають сигнал, який неможливо пропустити. Цей сигнал і є болем. Таким чином, головна місія болю благотворна. Та з не меншою люттю собаки кидаються і на тих, хто намагається виправити руйнації, заподіяні пораненням чи хворобою. І тоді