Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

Мені самому було боляче так ставитися до свого друга, але нехай він нарікає на себе. Частка золота належала мені, і Орніччо не повинен був його викидати без мого дозволу. Я будь-коли охоче віддав би йому не тільки золото, але навіть останню сорочку з тіла, проте вчинок його цього разу здався мені просто нерозумною примхою.

Друг мій сумовито відійшов од мене.

«Нічого, — гадав я зі злим почуттям, — незважаючи на дружбу зі мною, ти встиг привернути серця не лише усіх іспанців, але й галісійця Ескавельйо, і марано Торреса, і навіть цього нерозумного дикуна, Аотака. Знайдеться багато охочих замінити мене у твоєму серці».

Я підійшов до групи матросів і розпочав з ними розмову, невимушеність якої мала показати Орніччо, як мало мене турбує сварка з ним. Але щохвилини я важко зітхав, і на очі мої наверталися сльози. Я ледве стримувався, щоб не розплакатися.

Щоб розважитись, я з'їхав на берег. Чекаючи повернення своїх гінців, пан звелів розпочати ремонт кораблів. Потрібно було переплести наново сигнальну корзину на «Санта-Марії», встановити нові бочки на «Пінті» і «Ніньї», полатати паруси і просмолити підводні частини кораблів, очистити їх перед цим від черепашок. Тут же на березі матроси почали гнати дьоготь, і адмірал по міцному запашному запахові визнав його за мастило, яке завжди отримували в Європі з острова Хіос.

Індіанці, як завжди, охоче допомагали нам у роботі, і ми знаками спілкувалися з ними.

Вони розповіли, що звідси на південний схід є країна Банеке, де золото збирають просто на березі, а потім сплавлюють у зливки. Показуючи вглиб країни, індіанці вимовляли слово «куманган». Слід гадати, що так своєю мовою вони називають Кублай-хана.

Через три дні повернулися наші посланці. Захоплено оповідали вони про велике селище, яке вони здибали за кілька кроків од берега, про гостинність індіанців, їхні ошатні житла, оброблені поля і старанність, з якою дикуни виполюють бур'яни на своїх нивах.

Сіють вони маїс, саджаючи його руками у землю, випаливши перед цим на ній кущі. Муку вони добувають, терпеливо розмелюючи зерна між двома ручними жорнами.

Основна їжа індіанців, однак, не маїс, а дивовижна рослина — маніок. З його висушеного і розмеленого коріння виготовляють муку, з якої на розпечених каменях печуть пласкі коржики.

Про прянощі, як можна було зрозуміти зі знаків індіанців, вони чули, але росли вони, треба гадати, десь на південний схід звідціля. Аотак не міг точно перекласти мову тубільців, бо вона дуже відрізнялась од мови гуанаханців.

Посланці розповіли також про табакос, з яким ми вже познайомилися раніше, а крім того, принесли з собою одну дивовижну рослину — батат, бульби якої приємні на смак і цілком можуть заміняти хліб.

З відомих у Європі рослин тут скрізь зустрічаємо ямс, перець, який тубільці називають «ахі», а також бавовник. Коробочки його вдвоє-втроє більші від коробочок азіатського, а волокно, яке добувають з нього, тонше і ніжніше.

Синьйор Маріо вважає, що, почавши тут розводити хоча б бавовник, можна збагатити З'єднане королівство, але адмірал заклопотаний лише золотом.

Пливучи на захід-південь-захід у пошуках країни Банеке, ми кілька разів приставали до берега і встановлювали хрести на горбах: це означало, що ці землі приєднано до володінь корони. Заодно ми висаджували на берег дикунів, які були з нами, перед тим роздавши їм подарунки, і забирали двох-трьох нових полонених. Нарешті ми захопили і повезли з собою шістьох чоловіків, сім жінок і трьох дітей. Пан сподівався навчити їх з допомогою Аотака іспанської мови і навернути в християнську віру.

Мені дуже хотілося підійти і заговорити з Орніччо, але, на превеликий жаль, мій друг уникав мене. Правда, він уникав і інших матросів, навіть виніс свою постіль на палубу і лягав осторонь усіх.

Тепер я розповім про вчинок командира «Пінти» Алонсо Пінсона.

Після того як пан різко обірвав Пінсона, коли той спробував заступитися за Хуана Родріго Бермехо, я почав помічати, що капітан уникає зустрічей з адміралом. Правда, коли приєднували острів Сан-Сальвадор до володінь З'єднаного королівства, всі троє капітанів з'їжджали на берег разом з адміралом, але це було зроблено з необхідності.

Після цього капітан Пінсон звертався до адмірала тільки тоді, коли цього вимагала невідкладна справа.

Я гадаю, що хоробрий капітан затаїв образу на адмірала, і він, можливо, мав рацію, бо пан образив його зовсім незаслужено.

Якщо капітану Пінсону потрібний хтось з команди «Санта-Марії», він ніколи не з'являється на флагманське судно сам, а посилає сюди Родріго Бермехо чи якогось іншого матроса. Найчастіше він кличе до себе Хуана Яньєса Крота, який останнім часом вражає всіх своєю ввічливістю. Синьйор Маріо навіть висловив здогад, що на цих благодатних островах повітря має властивість виправляти характер людини.

На світанку того дня, про який я хочу розповісти, я дуже здивувався, побачивши, як капітан Пінсон піднімається по трапу «Санта-Марії». Певно, він мав невідкладну справу, якщо з'явився так рано. Мені дуже хотілося спитати, чого він прийшов, але не така людина Пінсон, щоб встрявати в розмову з першим стрічним. Він пішов до адміральської каюти.

До мене долинула голосна розмова, і я відійшов трохи далі, щоб адмірал, вийшовши, не докоряв мені за нескромність.

Через кілька хвилин двері каюти відчинилися, і звідти вийшли блідий Пінсон і адмірал, почервонілий від хвилювання.

— Я вже говорив вам, капітане Пінсон, і повторюю ще раз, — звернувся до нього адмірал, — що ви є капітан вантажного судна «Пінта» і маєте право розпоряджатись його екіпажем, не виходячи, звичайно, з покори своєму адміралу. Турботу про людей «Санта-Марії» облиште — на це існую я! Я не знаю, навіщо ви пригадуєте історію з картою та бочкою води, про які вже всі забули. Що ж до вашого потурання бунтівникам, то ми про це ще поговоримо в Іспанії!

Увечері цього ж дня Аотак попросив адмірала відпустити його