Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Його звати Гольферт, він народився у Ноксвіллі[21] й працював у батьковій майстерні.

Ми зустріли помічника ювеліра там, де намагалися зловити вбивцю старого Маршалла! Мені спала на думку одна річ.

— Він був ще у вас, коли сталося нещастя й довелося закрити справу? — запитав я.

— Так.

Я звернувся до бранця:

— Ми давно шукали вас, містере Гольферте! Не могли б ви повідомити нам, де зараз ваш приятель Фред Морґан?

Переляканий Гольферт втупився в мене й запитав:

— Ви детектив, сер?

— Свого часу ви дізнаєтеся, хто я такий. А тепер відповідайте на мої запитання, поки я не заговорив з вами по-іншому. Мені здається, ви вплуталися в негарну історію, тому будьте обережні й говоріть правду. Де Морґан?

— Розв’яжіть мене, я все розповім!

У Бернарда було таке обличчя, ніби він почув щось цілковито неймовірне.

— Розв’язувати вас ми не будемо, але трохи послабити ремені можна. Бобе, зроби це, будь ласка!

Боб підвівся з місця й нахилився, щоб виконати прохання.

— Боб теж тут? — вигукнув Гольферт.

— Там, де маса Бернард, там і його слуга Боб. Чому маса Гольферт не залишитися в Луїсвіллі, а піти у гори? Чому маса Гольферта зв’язали?

Негр послабив мотузки і посадив бранця. Я продовжив допит.

— Де Фред Морґан?

— На Хед-Пік.

— Скільки часу ви провели разом?

— Понад місяць.

— А де ви зустрілися?

— Він наказав мені приїхати в Остін.

— Отже, ви були знайомі раніше?

Гольферт не відповідав. Я дістав револьвер.

— Погляньте на цю штуку, містере Гольферте! Я чудово знаю, з ким маю діло, але хочу, щоб ви самі чимшвидше розповіли мені про всі обставини смерті вашого господаря і про те, куди зникли його гроші. І не намагайтеся викручуватися або грати в мовчанку, бо застрелю. Тут, на Дикому Заході, ми судимо грабіжників і вбивць набагато швидше, ніж це робиться в містах.

— Я не вбивця! — насилу вимовив переляканий Гольферт.

— Я вже сказав, що про вас думаю, і мені хочеться докопуватися, чи ви професійний злочинець, чи людина, яка розкаялася у скоєному злочині. Як давно ви знаєте Морґана?

— Ми з ним родичі. Хоча й дуже далекі.

— Він відвідував вас у Луїсвіллі?

— Так.

— Продовжуйте. Розповідайте все й позбавте мене від потреби ставити питання. Не забувайте про револьвер.

— Я все розповім, але нехай містер Маршалл піде.

— Нехай буде так, — погодився я з несподіваним проханням злочинця. Мабуть, у його душі прокинулося почуття каяття.

Я попросив Бернарда відійти, і він пішов без заперечень, але я побачив, що незабаром він з’явився з іншого боку і став під деревом за спиною у бранця. Я добре розумів його почуття.

— Слухаю вас!

— Фред Морґан часто відвідував мене і призвичаїв до картярства.

— Він приходив до вас додому?

— Так. Він ніколи не заходив до мене в майстерню містера Маршалла. Спочатку мені щастило у грі, і я захопився. Але потім я все частіше став програвати, поки не заборгував йому кілька тисяч доларів. І тут чорт смикнув мене розплатитися з ним векселями, на яких я підробив підпис господаря. Тоді Фред пригрозив мені, що донесе, якщо я не скажу йому, де ховають ключ від майстерні і від магазину. У мене не лишалося іншого виходу, сер.

— Ви знали, навіщо Морґанові знадобився ключ?

— Так, ми збиралися розділити гроші, а потім утекти до Мексики. Але до того нам слід було розділитися, щоб переслідувачі нас не знайшли, і він сказав мені, коли ми маємо зустрітися в Остіні.

— Це ви сказали йому, що ваш господар завжди носить при собі ключ?

— Так, але я не думав, що Морґан уб’є його. Інакше я нізащо б не погодився. Він говорив мені, що тільки оглушить господаря. Ми підстерегли його, але Морґан витягнув ніж і вдарив Маршалла в серце. Потім ми відчинили двері й внесли тіло, а знайдені коштовності тут же поділили.

— Він узяв алмази, а ви все інше?

— Так, я ж таки майстер і знаюся на цьому, тому мені нетяжко було обміняти свою частку на гроші, звичайно, з деякими втратами.

— Але зараз грошей у вас, звичайно, вже немає. Їх у вас забрав Морґан, так?

— Ви маєте рацію.

— Хіба можна покладатися на чесність убивці і грабіжника? Ви дуже довірливі і вчинили необачно. Неважко було здогадатися, що він заманив вас сюди з єдиною метою — заволодіти всім добром старого ювеліра. Як йому вдалося забрати у вас гроші?

— Учора ввечері він стояв на варті, а я заснув. Несподівано я відчув легкий дотик і прокинувся, на щастя, вчасно. Морґан потихеньку обеззброїв мене, витягнув з кишені всі гроші і вже збирався встромити мені ніж у серце. Смертельна загроза додала мені сил, я відштовхнув Морґана, скочив на ноги і кинувся бігти. Він погнався за мною, але мені вдалося сховатися у темряві, і я біг всю ніч не зупиняючись, бо знав: як тільки розвидниться, він вистежить мене за моїми слідами. Вдень я вирішив сховатися тут, щоб трохи подрімати, але мене злякав загін індіанців, і я вирішив бігти далі. І тут на мене несподівано напав ось цей індіанець.

Гольферт дуже втомився. Страх і виснаження змучили його, і, мабуть, тільки тому він зважився на