Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

Ріо-Пекос починається в горах Сьєрра-Хуманес і спочатку тече на південний схід, а потім, пробившись через Сьєрра-Ріанка, повертає на південь. Оминувши гори, річка описує величезну дугу на захід; праворуч і ліворуч від неї височіють гори, але вздовж берегів тягнеться десь широка, а десь вужча смуга прерії, яка зникає в густому пралісі біля підніжжя гір.

Важко знайти небезпечніше місце. Гори стоять тут суцільною стіною, ущелина або каньйон трапляються вкрай рідко, тому той, хто не хоче зустрітися з ворогом, ніяк не може обійти таке місце стороною. Звичайно, можна кинути коня і, ризикуючи зламати собі шию, сховатися серед стрімких скель, але людину без коня чекає в цих краях неминуча смерть.

Отже, ми їхали долиною Пекос. Я бував там і раніше, але тоді я подорожував у більшій і досвідченішій компанії воїнів. Тепер же нас було всього четверо, та ще й доводилося постійно стежити за бранцем. Хоча він і поводився слухняно, довіряти йому однаково не можна було. Сем їхав попереду, ми з Бобом і бранцем — посередині, а Бернард Маршалл — останнім. Бернард показав себе під час цієї поїздки цілком добрим вершником.

Був ранок середини серпня, і сонце вже піднялося над гірськими вершинами. Але воно не надто сильно гріло і ховалося за горами відразу по полудні. Ночі були доволі холодними, а ранки — вологими і свіжими, тож ми мерзлякувато куталися в ковдри. Протягом дня Гоблін їхав між нами, а на ніч ми його зв’язували, він відповідав власним життям за правдивість своїх слів.

— Чи далеко ще до Скеттл-Пік і Хед-Пік? — запитав мене Маршалл.

— Ми могли б уже завтра бути там. Але Гоблін стверджує, що долина зі схованкою лежить правіше.

— А чи не краще було би спочатку поїхати в гори й відшукати там Фреда Морґана?

— Було би не дуже мудро перестрітися з ним віч-на-віч. Цей негідник досвідчений і може помітити нас. Сьогодні чотирнадцяте серпня, і думаю, що Патрік поїхав у долину, де на нього чекатиме батько. Ясна річ, Патрік може випереджати нас на кілька годин, і ми швидше наздоженемо його, ніж батька.

— Стійте! — вигукнув раптом Сем. — Бачите цю гілку на землі? Листя на ній ще зовсім зелене. Схоже, хтось проїхав тут і зовсім недавно зламав її.

Ми під’їхали ближче і спíшилися. Сем підняв гілку, покрутив її в руках і простягнув мені.

— Глянь на неї, Чарлі.

— Готовий заприсягтися, що її зламали не пізніше ніж годину тому.

— Я теж так думаю.

Я уважно оглянув землю.

— Тут пройшли двоє. Дивись.

У моїй кишені лежали дві палички такої самої довжини, як і сліди тих, кого ми переслідували. Я дістав їх і приклав до відбитків, які можна було роздивитися у траві.

— Це вони. Далі їхати не можна, Семе.

— Маєш рацію! Патрік не повинен зауважити, що хтось його переслідує. Але якщо вже негідники зійшли тут із коней — то зробили вони це з якоюсь метою. Бачиш: он там стояли їхні коні і копитами зґрасували пісок. А людські сліди ведуть далі в ліс. Підемо подивимося, чому Патріка потягнуло на лісові прогулянки.

Ми наказали іншим чекати нас на узліссі, а самі пішли по сліду. Ми йшли доволі довго, а потім Сем, який був попереду, раптом зупинився. Просто перед ним були сліди на землі і зрізані купки моху. Ми підняли їх.

— Кирка! — вигукнув Сем.

Під мохом виднівся чіткий відбиток інструмента.

— Справді! — здивовано погодився з ним я. — Тут лежала кирка.

— Вони забрали її з собою. Але звідки вона тут взялася?

— По-моєму, все дуже просто. Після того, як Капітан і Лейтенант зарили свій скарб у долині, вони сховали кирку тут, щоб вона не заважала їм у дорозі. Напевно, десь тут на деревах є позначки, за якими легко знайти цей сховок. А кирка знадобиться негідникам, коли вони повернуться по гроші.

Я поклав на місце мох і оглянув дерева — на двох стовбурах сосен справа і зліва справді були зарубки одна понад іншою. А крім того, на деревах були зламані по три нижні гілки.

— Що скажеш, Чарлі? — запитав мене Сем.

— Те саме, що й ти або хто завгодно інший. Тут не складно здогадатися. Патрік справді зібрався в долину.

— Ми повинні випередити його. Лишилося тільки з’ясувати: чи він відразу туди піде, чи буде чекати батька.

— Зараз ми все з’ясуємо.

Я повернувся до Гобліна:

— Чи далеко ще до місця, де дорога до долини відходить від річки?

— Ні, не більше ніж дві години, якщо я правильно все пригадую.

— Тоді їдьмо! Ми підемо по його сліду і все зрозуміємо. Якщо Патрік відразу поверне в долину, — значить, він поспішає добратися до скарбів; а якщо ж поїде прямо — то вирішив спочатку зустрітися з батьком. Зважаючи на його поведінку, будемо діяти і ми. Треба визнати, що вони провели тут трохи часу, бо він випереджає нас десь на годину. Через це, мабуть, краще трохи перепочити. Оскільки він не поспішає, то на це точно є причина. Якщо ми під’їдемо надто близько, він може нас зауважити.

— Ти все правильно кажеш, Чарлі, тож залишімося тут. Але не будемо такими ж необережними, як Патрік, і не залишимо коней пастися на відкритому місці. Сховаємо коней у заростях, а самі чимось підживимося. Особисто я ще від світанку нічого не їв.

Ми так і зробили. Але щойно ми сіли, як Гоблін раптом тихо скрикнув:

— Подивіться туди, у долину! Мені здалося, там щось