Закон Хроноса - Томас Тімайєр

Цієї миті двері ще раз відчинилися. Надвір вийшла ще одна особа. Відьма.

Розпущене волосся, золоті кільця у вухах, шкіра кольору ебенового дерева. На ній були прості черевики й довга сукня, гаптована кольоровими візерунками. Справжня красуня, якби не темна шкіра. Вона кинулася в дощ за Гумбольдтом і почала йому щось говорити. Схоже, вони сварилися. Палець із курка Берінгер не прибрав. У ньому наростав мисливський азарт. Тихенько, навіть сам того не розуміючи, він почав наспівувати пісеньку. Це пісенька з його рідних місць, йому ще бабуся її наспівувала.

Гумбольдт зробив крок убік. Берінгер чекав. Позиція в нього була вигідна.

Тепер усе йшло саме собою. По венах побіг адреналін, і стрілець став одним цілим зі своєю зброєю. Віддався у владу інстинкту. Востаннє перевірив вітер, подумки прикинув відхилення кулі, подивився, в якому напрямку рушив Гумбольдт, і вирахував, куди потрібно цілитися.

Він натиснув курок.

Час начебто завмер на мить, а потім куля з глухим клацанням почала свій шлях.

Г умбольдт обернувся.

— Послухай-но, Елізо. Вибач, що я був таким різким удома. Мені б не хотілося, щоб ти думала, що я жорстокий і холодний. Я й сам від себе страждаю. Просто цього не видно. Обіцяю, що як тільки я повернуся, ми…

Еліза підняла голову й прислухалася. Потім обернулася. Схоже, вона втратила до розмови будь-який інтерес.

— Елізо, я…

Нічого не пояснюючи, вона ступнула убік.

— Елізо?

Її тіло здригнулося, як від удару струмом. Вона обернулася до дослідника, простягнула до нього руки й упала вперед. Тільки завдяки гарній реакції той підхопив жінку.

— Що?..

Він нахилився вперед, щоб подивитися. Тієї ж миті почув, як у повітрі щось просвистіло. Із дверей стайні бризнули друзки. Немов із нізвідки в деревині утворилася діра.

Це ж по них стріляли!

Замах!

Еліза лежала на спині, очі її були широко розплющені. Немов зломлена квітка.

Знову пролунав свист, потім голосний тріск. Дивно, що не чути звуків пострілу. Той, хто стріляв, був або дуже далеко, або користувався глушителем. Гумбольдт подумки провів пряму від себе до дверей стайні й прикинув, звідки міг бути зроблений постріл. Швидко відтягнув Елізу за вазон із квітами. Рухи в неї були повільними, вона відкривала й закривала рота, але не могла видати ні звуку.

— Тобі погано? Ти в порядку?

Дурне запитання. Будь-який ідіот помітив би, що з нею аж ніяк не все в порядку.

Аж тут двері відчинилися. На порозі стояв Оскар. За ним, у тіні, виднілися обличчя інших.

— Що трапилося? Ми чули шум. Що з Елізою?

— Арбалет і сумку з боєприпасами, швидко! Від дверей не відходити!

Пістолет у нього був, але скористатися ним при такому дощі й на такій відстані неможливо.

Не гаючи часу, Оскар схопив усе, що потрібно, і кинув дослідникові. Гумбольдт спритно перехопив.

Той, хто вчинив замах, мабуть, ховався в лісі. Сховався за деревом і чекав, поки дослідник не з’явиться знову. Гумбольдт вирішив, що зробить саме те, чого від нього чекають.

Оцінив стан зброї й вирішив, що запросто зробить три постріли.

Разів зо два глибоко вдихнув і почав зворотний відлік:

— Три, два, один!

І вискочив.

Берінгер стер з обличчя краплі дощу. Клята баба! Як вона могла вискочити просто перед дослідником! Начебто передбачала, що може трапитися. Тепер ефект раптовості втрачений. Гумбольдт зник за вазоном із квітами й вибереться звідти нескоро. Доведеться діяти брудним способом. Хвилинку. Що там таке? Поки Берінгер розмірковував, що робити далі, Гумбольдт вибрався зі свого укриття й дивився прямо на нього. У руці в нього було щось на кшталт арбалета.

Арбалет? Хто, чорт забирай, ще користується цим мотлохом?

Швидко й точно, як і личить справжньому снайперові, Берінгер звів курок і вистрілив. Два рази. Три.

Мінімум один постріл улучив у ціль. Гумбольдт здригнувся й зупинився.

Берінгер подивився крізь оптичний приціл. Гумбольдт перебував точно на мушці. Дослідник притискав арбалет до плеча й цілився просто в нього. Хоча видимість була поганою, Берінгер побачив хмарку, що виникла після пострілу. Потім ліс довкола нього зайнявся.

Оскар побачив, як Гумбольдт скинув арбалет. Один за одним пролунали два коротких постріли. Сліпучий спалах світла, за ним тріск. Хвиля гарячого повітря збила його з ніг. Звук був таким голосним, що з легенів вибило повітря. Він кинувся на землю поряд із батьком. Гумбольдт стояв. Він був рішуче налаштований покарати стрільця. Ще один постріл у ліс. Цього разу Оскар був готовий. Він обхопив голову руками і втиснув обличчя в болото.

БУМ!

У повітря бризнули гілки, листя, кора. Дерева охопив вогонь. У повітрі запахло димом і хімічними речовинами. Утворилася вогненна куля і з шипінням і свистом кинулася до верхівок