💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце

Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце

Читаємо онлайн Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце
2

Амфітеатр аж стогнав від люду. Батьки й діти, може, батьки навіть більше, ніж діти, терзалися однаковим хвилюванням, вони силкувалися приховувати його за словами, і все перетворилося в дивний хор, непідвладний м’якому ритмові, де зрозуміти щось — марно й думати. Запитувалося одне, відповідалося інше, взаємні розмови не мали ніякого сенсу; якби навіть хтось сказав із пристрастю «Отче наш», його сусід відповів би йому філіппікою на адресу місцевої волейбольної команди, і нікого не здивувало б, що така розмова закінчилась гарячим потиском рук, і кожен із цих двох вважав би, що співрозмовник погодився з ним.

Але були й острівці спокою в цьому розгойданому морі, була й зверхність, були й такі, кому хвилювання, розривало груди чи кого час від часу охоплював страх.

Черешняки, як і домовились раніше, зустрілися біля вітрини з картами. Вони були жадібні до новин, але тривалий час вдовольнялися тільки мовчазними жестами, перемовлялися поглядами або ж зрідка пошепки перекидалися словами.

Сергій і Трясогузка пристали до них, мов дві тіні. І не ховалися. Навіть більше — в якийсь момент Сергій приклав до вуха паперову лійку, аби краще було чути та, звісна річ, для того, щоб позлити Марію — вона саме щось шепотіла Урсу. Щастя, що Дан був у доброму гуморі. Він нагнувся до лійки і сказав з непохитним переконанням:

— Ти чув про маленьку бомбу? Двох учнів із нашого класу виставлять як негативний зразок!.. Мамо рідна!.. Я ж думав, що це Віктор! Стривай, Сергію! Чекай, я ж пожартував!..

Та куди там!.. Хоч би Дан падав перед ним на коліна, хоч би закликав усіх святих на поміч… За якусь мить Сергія й Трясогузку ніби вітром вимело звідси. Навіть Урсу з його непомильним зором не міг їх нагледіти.

— Б’юсь об заклад на надувний човен — вони вже сховалися в якомусь закутку, — сказав той, що прогнав їх. — І три дні не виходитимуть звідти.

Втеча двох шпигунів не розвеселила групу. Навпаки. Мовчанка накрила їх, мов ковпак, ізолювавши черешняків від решти світу. Вони всі дивилися на вітрину з картами, але не бачили ліній, знаків і кольорів, не відчували радості, яку дає зустріч із картою. Вони бачили й чули шум водоспадів, бачили вершини й прірви, спокійні галявини й буйні зарості, стежки й ліси, а особливо бачили себе на них — як вони йдуть невтомно всі пересіченою місцевістю, а та згодом стає знаками, лініями й кольорами на картах.

— Може, ми знайдемо щось виняткове, таке, чого ще ніхто не бачив! — прошепотіла Марія. — Може, колись тут буде й наша карта…

З усіх присутніх тільки Віктор почув її шепіт, і погляд його мимоволі побіг до вітрини, поряд з якою був пожовклий від часу аркуш «Екстемпоралі з математики».

— Може, ми знайдемо гігантський діамант… — мріяла й далі Марія. — Або фантастичний скарб… І він стоятиме у вітрині поряд із класною письмовою роботою. Від черешняків. І ми не напишемо жодного прізвища. А тільки — «черешняки»…

— Чому це ми не напишемо жодного прізвища? — теж пошепки спитав Йонел. — Хіба екстемпораль не підписана?

І раптом усі почули оглушливий шум. Ніби вони щойно ввійшли до амфітеатру. Першим оговтався Дан:

— Якщо ми не перестанемо перешіптуватися, — почав він, — то ризикуємо привернути до себе загальну увагу. Йонел слушно каже. Підпишемося всі!

— Щось надто рано ми почали ділити шкуру ведмедя, — в’їдливо зауважила Лучія. — Аби нам часом не знайти якогось пса замість ведмедя…

— Навіщо нам думати про ведмедя, — розсердився Йонел, — коли ми приведемо на ланцюгу справжнього лева? А я переконаний, що вітрина з екстемпораллю може збагатитися навіть сьогодні!

І стільки впевненості було в Йонелових словах, що мовчанка знову запанувала на острівці черешняків.

— Ага-а! — здогадалася Марія. — Я знаю, що ти маєш на увазі…

— А що, хіба не маю права?

— Тільки разом з Лучією! — спалахнула Марія.

Дан торкнув ліктем Урсу:

— У мене таке враження, що назріває надзвичайна подія. Ти нічого не відчуваєш? Тобі не здається, що затримується початок свята?.. Що було б, якби відкрити вітрину?.. Але ж ні, мамо рідна! Це було б нещастя. Залишимося з одним апаратом… Слухай, Йонеле… Вдовольнись ти тільки великою премією… Що ти скажеш на це, Вікторе? Залишимося без апарата?

Віктор знизав плечима. Його щось ніби трохи й стурбувало, але водночас він відчував себе зобов’язаним сказати:

— Не думаю… Екстемпораль — це щось інше, це — ідея, теорія, до якої ніхто не додумався раніше за цього учня. Наші апарати схожі на інші й набагато примітивніші. Для нас вони, ясна річ, унікальні, але я не думаю, що цього досить, аби виставляти їх тут.

Лучія одразу ж підтримала його, але Йонел аж пожовтів від досади. Голос його затремтів:

— Я так і думав… Ви мало не луснете від заздрощів… Ви побачите, ось ви побачите… Я поставлю його на вітрину. Тільки свого!

— Ага-а-а! — зловила його на слові Марія. — Тепер ти й сам визнаєш, що один із апаратів зробила Лучія!.. Ну, кажи! Як же ти можеш бути таким чваньком і таким егоїстом? Неймовірно!

— Гоп! — почувся рятівний голос Дана. — Добре, що ніхто не побився об заклад, мамо рідна! Он подивіться! Он там, у глибині, біля моша Тімофте… Сергій і Трясогузка… Хто їх привів із курника? Самі вони не прийшли б ні в якому разі…

І справді, два античерешняки знову з’явилися в залі. Але Дан був недалекий від правди. Мош Тімофте піймав їх саме тої миті, коли вони хотіли перескочити через шкільний паркан, і гарненько вилаяв їх. Мов двох пригнічених цуценят, зв’язаних невидимим ланцюгом, він припровадив їх до амфітеатру. Згорблені й мовчазні, вони обидва чекали крижаного присуду.

Старий забув про них.

Відгуки про книгу Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: