Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

Від фігури головнокомандуючого військами, його похмурого обличчя віяло крижаним холодом. Посол позадкував. Як ображений хлопчик, безпорадно озирався, мовляв: боюся до нього підступати. Воєводи стояли теж насуплені, теж не охочі до сюрпризів.

До посла кинувся Ксеркс.

— Давай мені дари.

Рот посла розтягся до вух, оголюючи ясна з рідкими зубами. Очі дурнувато лупали.

— Хі, хі. Ти хто?

— Я Ксеркс, син щасливого царя Дарія, — голосно і чітко представився царевич.

Посол, вельми здивований, пересмикнув плечима. Терпець Ксерксові остаточно урвався. Тупнув ногою і вигукнув із погрозою в голосі:

— Негайно давай дари. Я сам передам їх владиці.

Ніби сильні подуви вітру струтили з місця Мишка. В один мент опинився біля Ксеркса. Не забарився підійти й Аман. Мишко завважив, що очні яблука Фанагора почали збільшуватися. Ще трішки — і з них цвіркне водичка.

— Хлопці, ви чого? Чешуться руки? Кортить пана посла відлупцювати? Ге?

Фанагор крутнувся і перевальцем, по-качиному побіг. Шлях спритникові заступив мечем здоровань-воїн. Біля обох виріс Ксеркс. Личко царевича перекосилося від гніву. Він кричав, простягаючи до посла руку:

— Давай дари…. Не віддаси, голова злетить із пліч, як капуста.

Здоровань-воїн блискавично описав наточеним лезом у повітрі дугу. Фанагор принишк і щось квапливо тицьнув царевичу. Зображаючи на обличчі переляк, плаксиво просив:

— Прошу, не ображайте посла. Посол хороший.

Мишко з Аманом підбігли до Ксеркса. Царевич ціпко тримав мертву жабу та мишу. Хлоп’ята почувалися вкрай розчарованими.

— Це ще не все, — обіцяв веселенький Фанагор. — Решта у сагайдаку. Гей, грабіжники, поверніть хорошому послові сагайдака.

Упродовж цієї кумедної вистави Дарій стояв, мов гранітна брила. Мишко про себе завважив: за кожним рухом прибулого цар пильно слідкує. Ось кивнув воякові, що стояв до нього найближче. Мить — і в хорошого посла вцілила шкуратяна торба. Фанагор притуляв її до грудей, як зраділе дитя. Із торби стирчали оперені хвости стріл. Теосець церемонно вклонився Дарію, потім воякові, що швиргонув торбу. Після прелюдії довго длубався на споді торби. Усі напружено чекали. Хороший посол театрально вихопив із торби ті ж самі стріли. Підкреслено-урочистим жестом подав їх Дарію.

Цар уважно розглядав п’ять звичайних із бронзовими наконечниками стріл.

— Розтлумач, негідний, що значать речі, які ти мав нахабність мені піднести? — озвався льодяним голосом.

Фанагор боязко зиркав знизу на здорованя-вояку, що заступив йому шлях. Хникав:

— Хорошому послові наказали віддати Дарію дари і рвати з його табору кігті.

— Перси — арії, культурна нація. Перси не затримують послів. Гей, дайте дурню перепустку.

Наказ Дарія миттєво виконали. Фанагор уважно розглядав тьмяний металевий круглячок на мотузяній вірьовці. Глибока на ньому зарубка, безперечно, означала якийсь таємний знак. Поклавши круглячок на зуб, теосець хитро стрельнув у Дарія оком.

— Пішов геть! — визвірився на хорошого посла Дарій.

Втягнувши голову в плечі, Фанагор побіг. Через кілька кроків полохливо озирнувся. Коли знову побіг, то ноги за щось зачепилися і він упав. Кумедно і довго, як клоун, піднімався. Вояки реготали й улюлюкали. Голосніше всіх лунав дзвінкий сміх Амана. Ксеркс теж сміявся. Не сміявся лише Дарій. Красиві, мигдалевидні очі царя були повернуті в себе.

Невдовзі посол щез за наметами. Вояки розходились. Мишко насунув на лоб ковпак. Він непомітно пішов за шатро. Потім притьма побіг.

Чому Мишко не вийшов зі стану Дарія?

Фанагор швидко біг, хоча озирався. Мишко порівнявся з ним.

— Ми з батьком твоїм побратими, з однієї чаші пили, — нагадав на бігу Фанагор. — Євстахій здогадався, що перси взяли тебе в полон. Просив мене: «Зустрінеш мого сина, виведи його з ворожого табору». За тим он, бачиш? кряжем наші. Князь Євстахій серед них. Мій брат, Мишо, дуже переживає. Він чекає тебе.

Звільнення стало таким реальним і близьким у часі, що Мишка від радісного збудження кинуло в піт.

— Слухай мене уважно, — мовив Фанагор, не повертаючи голови до хлопчика, який із лоба стирав краплі поту. — Пластина, що на ковпаку, тебе охороняє.

— Від чого? — зразу охолонув хлопчик.

— Від полону і рабства.

— Ааааа…

— У перському таборі ти можеш вільно переміщатись. А я чужинець. Не маю права вести за собою наближену до сина Дарія особу. Мене зупинять. Не допоможе і царська перепустка. Отже, нам треба розійтися.

— Розійтися?

— Так. Дальше підемо порізно, поодинці. Прошу, не випускай мене з виду. Іди слідом. Перед виходом із табору, десь за возами, зніми з себе одяг. Біжи степом і приєднуйся до мене. Усе зрозумів?

— Так, Фанагоре, побратиме мого батька, я усе зрозумів.

— От і добре. У такому разі — до зустрічі.

Мишка розпирало від запитань стосовно батька. Та подумки він визнав: порада Фанагора розумна.

Обходячи людей і тварин, намети, вогнища і вози, хлопчик тримав Фанагора в полі зору. Проте кроки його, такі швидкі й жваві на початку, почали уповільнювалися. Дистанція між ним і Фанагором збільшувалася. Врешті-решт хлопчик чесно собі признався: він не хоче покидати перського стану, не хоче виходити за його межі. І своєму небажанню він знайшов гарне виправдання. І навіть не одне, а декілька. По-перше, він помирився з Ксерксом (Амана чомусь до уваги не брав). По-друге, йому подобалося спілкуватися з Даниїлом. По-третє, його страшенно цікавило: чи Даниїл простуватиме до дідів веселковим мостом. Хоча… хоча… його, хлопчика з двадцять першого століття, найміцніше тримало серед ворогів зовсім інше. А саме: перстень. Хіба він міг повернутися до рідних без фамільного скарбу? У Скіфію його родина прибула, завдяки персневі. Із Скіфії додому вони відправляться теж з допомогою персня. Залишатися у стародавньому світі ні він,