Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

Лідія Гулько
Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна
І. Напередодні війни
Глава перша
Священна рада

Екбатани. Палац мідійських царів. Зала засідань.

Поміж колон, що підпирають перекриття з пласким дахом, завмерли мужі в багатих каптанах. Фарбована борода і байдужий вид — надійний схрон в’юнких думок. Далебі, Книга мудрості повчала: «Ревниве вухо все чує, і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться. Бережіться пустого нарікання і здержуйте язик від обмови, бо і потаємне слово не перейде гладко, і брехливі уста погублять душу». О, хвала Дарію, хвала царю царів. Приборкав бунтівливих у провінціях Еламу, Вавілону, Парфії, Гірканії, Арсенії, Маргіани. Розділив владу на військову і цивільну. Створив могутню армію і флот. Упорядкував поштову дорогу. Ця дорога надійно охороняється, зі станціями, де міняють коней. Та зручності потребують коштів… Знову зібрав… Вочевидь задля наповнення скарбниці. Вочевидь… Але ж кожній сатрапії, залежно від кількості розораної землі та її родючості, законом визначено мито. Провінції покірно приносять зерно, фрукти, вино, килими, одяг — золотий і срібний, приганяють худобу. Індійська сатрапія платить золотим піском. Невже і цього мало? Вай, вай, подейкують про похід на зарозумілих яванів…[1] Чи сторицею повернуться затрати?

Висока завіса колихнулась і посередині розійшлася. За нею відчинилися стулки важких дверей. Товсті євнухи, озброєні мечами, закам’яніли обабіч входу. І лише брови видавали напругу: то піднімались, то опускалися.

У колонну залу поривчастим кроком увійшов Дарій. Вродливий, міцної статури, моложавий чоловік. Жерці, сатрапи, скарбники, судді, писарі, радники, володарі країн впали ниць, цілуючи килими. Воєводи прийняли вірнопіддані пози.

Дарій зайняв тронний стілець. Ввічливо мовив:

— Вітаю всіх. Дозволяю встати. Прошу, сідайте на дивани.

— О, дозволь стояти і насолоджуватися твоєю вродою! — закричали перші особи імперії.

Дарій хитнув жезлом, набалдашник якого мав вигляд лева. У руках царя жезл мав силу наказу. Повіяло індійськими ароматами — перська і мідійська знать, підбираючи подоли, займала дивани. Правителі підкорених народів раболіпно опускалися на кам’яну підлогу. Дарій старанно розправив на колінах старовинний кандіс, затканий квітами. У парчевих малинового кольору узорах були й крилаті колеса — символи Мідо-Перської імперії.

Перші особи імперії з трепетом чекали лихої новини. Ще б пак. Владика у тіарі. Найвродливіший із людей надіває золотий убір в особливих випадках. «Боже великий, укріпи дух підупалий, щоб покірно прийняти новини, особливо люті», — шерхотіли боязко вуста.

Наперед вийшов Псталпс, воєвода над воєводами, проводир військ. Важкий, сильний і нещадний. Ровесник Дарія, завжди супроводжував свого царя у бойових походах. Псталпс поцілував владику в золоту бороду (знак особливої поваги і дружби) і замер біля його правиці.

Урочистість, розлиту в повітрі, зненацька порушили дзвінкі голоси. Вони сміливо проникали крізь колони, прикрашені єгипетськими та індійськими тканинами. В залу засідань вбігли хлопчики від шести до дванадцяти років. Старший і менший опустилися на підлогу, викладену різнокольоровим шліфованим камінням. Добули з кишень сердолікові статуетки слонів і почали їх розкладати. Середульший забрався у крісло, видовбане з рожевого мармуру (формою нагадувало гігантське яйце). Вклав ніжки у спеціальну виїмку і зручно вмостився. Хлопчик звів іскристі оченята на царя, красивого у вихідному одязі та славі.

Шовкові брови Дарія зійшлися під низько опущеною тіарою. Видовженим обличчям пробігла тінь задуми, а тупі, з фарбованими нігтями пальці танцювали дощечкою билець. Хлопчик відразу насупився, його пальчики вибивали стукіт на кам’яних підлокітниках. Мавпування малого не викликало в присутніх ні подиву, ні сміху. Всі знали: сини царя царів повинні бувати на засіданнях перших осіб держави. Хай змалечку вчаться керувати державою.

Пальці, обтяжені масивними перснями, обірвали нервовий танок. Смоляні, блискучі очі царя царів проникливо дивилися на васалів. А ті принишкли і, затамувавши подих, тупилися в жовто-зелені узори на колінах. Хлопчик старанно скопіював батькові жести і погляд.

Зметнувся золотий жезл і стукнув у мармурову підлогу. В густій від напруження тиші владно звучало:

— Я — Дарій, перс, син Гістаспа, Ахеменід, арій, цар персів і всього материка, муж найрозумніший і найпрекрасніший із усіх людей,[2] скликав вас, перших мужів держави, на Священну раду з метою оприлюднити своє рішення. Почуйте мене всі. Від сьогодні Мідо-Перська імперія перебуває в стані війни з північними народами.

Дарій витримав значливу паузу. У затаєній тиші продовжив:

— Бог Ягве через своїх пророків заповідав нам підкорити північні народи та племена і навернути їх у одну з нами віру. Я переповнений рішучості виконати заповіт пророків. Моїм найпершим бажання є торжество справедливості на землі. Тільки тоді наступить на континентах справедливість, коли язичники схилять переді мною голови.[3] Мої хоробрі, мудрі товариші, надійшов час помсти. Помсти за образу столітньої давності. Віднині свій караючий меч я спрямовую на північні народи.

«Що значить «образа столітньої давності»? — розмірковували перші. — Вай, вай, то сталося так давно. І так багато ворогів прокотилося землями імперії.»

Псталпс випнув груди колесом, а рукою оперся об металевий, золотом окутий пояс. Проводир військ говорив, ніби вергав у горах каміння. Мова його переконлива, сильна.

— Як пара і дим передують вогневі, так кровопролиття провокують образи. Великий Дарій запросив нас у старовинний замок мідійських царів. Цар царів бажав оживити нашу забудькувату пам’ять. Згадаймо, шановні, час, коли найміцнішим царством в Азії було Мідійське. Тоді Ассирія, Єлам, Урарту поступалися у всьому Мідії. Однак Аскуцай,[4] напівдикий народ, порушив цей порядок і заклав камінь несправедливості. Його наступник привів доярів кобил[5] у Верхню Азію з жорстокими ватажками Протодієм і Мадієм. Як