У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Я похитав головою. Справа була серйозна.

— Треба розповісти все Нілепті, — порадив я. — І я краще, ніж ви, розповім їй усе. Вона може запідозрити вас! Хто з нас стоятиме на варті сьогодні вночі?

— Гуд!

— Чудово! Тим менше шансів, що Нілепта про щось дізнається! Не дивіться так здивовано! Я думаю, що Гуду слід сказати про те, що сталося!

— Не знаю! — сказав сер Генрі. — Це образить його почуття. Бідолаха! Він глибоко закоханий у Зорайю!

— Це правда! Мабуть, поки що не говоритимемо йому! Він скоро дізнається всю правду. Тепер пригадайте мої слова. Зорайя об’єднається з Настою, й у нас буде така війна, якої давно тут не бачили! Подивіться, — я показав серу Генрі на двох придворних вісників, які вийшли з кімнат Зорайї.

— Ходімте!

Я побіг сходами на верхню вежу, взявши з собою підзорну трубу, і почав дивитися за стіну палацу. Я побачив одного вісника, який прямував до храму, очевидно, з наказом Зорайї до жерця Егона, другий сів на коня і поскакав на північ.

— Зорайя — розумна жінка! — сказав я. — Вона відразу почала діяти. Ви образили її, мій дорогий, і людська кров поллється річкою, поки ця образа не змиється! Ну, я йду до Нілепти! Залиштеся тут, мій друже, і заспокойте свої нерви! Нам вони будуть потрібні, запевняю вас, не дарма ж я п’ятдесят років спостерігав людську природу!

Я пішов і мав аудієнцію у королеви.

Вона чекала Куртіса і не особливо зраділа, побачивши мене.

— Щось сталося з Інкубу, Макумазане? Він хворий?

Я відповів, що він здоровий, і не зволікаючи розповів їй всю історію від початку до кінця. О, як вона розлютилася! Треба було тільки бачити її!

— Як смієш ти розповідати мені казки? — закричала вона. — Це брехня. Я не вірю, щоб мій Інкубу висловлював любов до Зорайї, моєї сестри!

— Вибач, королево, — відповів я, — я сказав, що Зорайя кохає лорда Інкубу!

— Не жартуй! Хіба це не одне й те саме? Один віддає своє кохання, а другий бере! Зорайя! Я ненавиджу її, хоча вона — королева і моя сестра! Вона не дійшла б до цього, якби він не показав їй шлях! Правду говорить поет: людина нагадує змію, дотик до неї — отруйний!

— Зауваження твоє, королево, чудове, але ти неправильно тлумачиш поета! Нілепто, — продовжував я, — ти знаєш, що говориш дурниці, а в нас немає часу для дурниць!

— Як ти смієш? — перервала вона, тупаючи ногою. — Хіба мій фальшивий Інкубу прислав тебе, щоб ти ображав мене? Хто ти, чужоземцю, що наважуєшся так говорити зі мною, з королевою? Як ти смієш?

— Так, я насмілююся. Вислухай мене, Нілепто. За ці хвилини непотрібного гніву ти можеш заплатити короною і нашим життям! Посол Зорайї поскакав на північ закликати до зброї горців! За три дні Наста з’явиться сюди, як лев за здобиччю, ревіння якого рознесеться всією північчю. У “Цариці ночі” ніжний голос, і вона не марно співала свої пісні. Її прапор підніметься над рядами військ, а воїни помчать, як пил під вітром, і повторять її переможний клич. У кожному місті жерці повстануть проти чужоземців і піднімуть народ! Я все сказав, королево!

Нілепта майже заспокоїлася, її ревнивий гнів минув. Вона знову була люблячою жінкою-королевою, яка думає про свій народ, розумною і з сильною волею.

Перетворення було раптове, але повне.

— Твої слова справедливі, Макумазане, вибач мені моє безумство! О, якою королевою була б я, якби не мала серця!

— Не мати серця — означає перемогти все і всіх! Пристрасть нагадує блискавку, вона прекрасна і перетворює землю на небесний рай, але вона засліплює! Ти думаєш, що моя сестра Зорайя почне війну проти мене? Хай! У мене є друзі і захисники! Їх багато, і з криком “Нілепта” вони підуть за мною, коли почнеться війна, коли вогні заблищать на кручах гір! Я розіб’ю її сили і знищу військо. Вічна ніч буде долею Зорайї! Дай мені цей пергамент і чорнило. Так. Тепер клич офіцера з тієї кімнати! Це — віддана людина!

Я зробив, що мені наказали. Увійшов чоловік, ветеран, на ім’я Кара, і низько схилився перед королевою.

— Візьми цей пергамент! — сказала Нілепта. — Це повноваження! Встань на варті біля кімнат моєї сестри Зорайї, королеви Цу-венді, не дозволяй нікому виходити звідти і входити туди! Або ти заплатиш життям своїм за це!

Чоловік, очевидно, здивувався.

— Наказ королеви буде виконаний! — сказав він і пішов.

Нілепта послала за сером Генрі, який з’явився, дуже засмучений і прикро вражений. Я думав, що між ними станеться спалах, але жінки — дивний народ! Нілепта не згадала й словом про Зорайю, дружньо кивнула йому головою і сказала, що послала за ним, щоб порадитися у важливій справі.