У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Потім вона зробила ледве помітний рух голови. Спочатку я не зрозумів, вона повторила. Тоді я здогадався, що треба посунутися далі від мідної підлоги. Ще погляд, і я упевнився у своєму здогаді: небезпека була в тому, що ми опинилися на мідній підлозі! Сер Генрі стояв поряд зі мною з одного боку, Умслопогас — з другого. Не повертаючи голови, я прошепотів їм, щоб вони посувалися назад, поволі, крок за кроком, поки їх ноги не ступлять на мармурову підлогу, там, де закінчується мідна.

Сер Генрі шепнув це Гудові й Альфонсу. Ми почали задкувати поволі, непомітно, так непомітно, що тільки Нілепта і Зорайя помітили це. Я знову подивився на Нілепту, вона непомітно кивнула головою на знак схвалення. Поки очі Егона були в молитовному екстазі звернені до вівтаря, мої теж, у певному екстазі, спрямувалися в його спину. Раптом він підняв свої довгі руки і урочисто заспівав гімн сонцю.

Це була відозва до сонця, й означала таке:

Мовчанням скуті надра глибокого мороку! Тільки в небесному просторі зірка розмовляє із зорею! Земля тужить і обливається сльозами бажання, Всіяна зорями ніч обіймає її, але не може втішити. Вона одягається туманом немов у траурне вбрання, І простягає свої бліді руки на схід! Там, на далекому сході, видніється смужка світла; Земля дивиться туди, з надією здіймаючи руки. Тоді ангели злітають зі священного місця, о, сонце, І розганяють темряву своїми вогняними мечами. Підіймаються на лоно похмурої ночі, що настає! Місяць блідне, як обличчя вмираючої людини! Ти, о сонце осяйне, з’являєшся у всій славі твоїй! О, ти, променисте сонце, одягнене вогненною мантією! Ти простуєш небом у своїй вогненній колісниці! Земля — твоя наречена! Ти візьмеш її в свої обійми,