💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце

Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце

Читаємо онлайн Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце
на годинник. Стиснувши кулаки, він знову схилився над рацією. Сигнал, сигнал, сигнал, але паузи були мертві. Страхом і болем викривилося обличчя фізика, коли він глянув на Марію. Йонел очікував дошкульних слів, спопеляючих поглядів, одне слово, чекав добрячої прочуханки.

Але Марія, стоячи поряд із Даном, відчувала таке саме хвилювання й такий самий страх, що й Йонел.

— Не може бути! — кипіла вона. — Не може бути! Спробуй-но ще раз!

Йонел скорився наказові, побачивши, що й Дан енергійно киває головою. Він знову послав сигнал, але рація й далі мовчала.

Троє черешняків думали про одне: або погано зроблені апарати, або щось сталося там, на пагорбі.

6

А воно й справді сталося там, на пагорбі. Саме тоді, коли Віктор і Лучія хотіли встановлювати антену на вершині могили, їх зупинив владний голос Урсу:

— Стійте! — звелів хлопець. — Гляньте на схил пагорба… На одну долоню від ліска, біля роздвоєного дерева… Бачите?.. Не я буду, якщо отой чоловік у гостроверхій шапці не Петрекеску!

Лучія і Віктор приклали долоні дашком до очей і подивились туди, куди вказував Урсу. Вони теж побачили чоловіка, але не могли розрізнити голови й шапки. Постать, яка вирізьблювалась дедалі чіткіше, була надто дивна, аби її переплутати з кимось іншим.

— Здається, він! — озвався Віктор. — Що будемо робити?

— Спершу заховаємо апарат у кущі, — сказала Лучія. — Тільки щоб потім не забути місця…

— Якщо я вам кажу!.. — Урсу відчув себе трохи ображеним.

— Це таки Петрекеску, — підтвердив Віктор, — і найкраще, що ми можемо зробити зараз, — піти до нього, аби він не підійшов до нас. Ховаючи апарат, ми ризикуємо ще більше привернути його увагу…

— Чудово! — погодилась Лучія. — І вдамо, ніби шукаємо саме його…

Тепер уже ні в кого не було сумніву. Чоловік, який ішов сягнистими кроками, довготелесий і тонкий, мов тичка, у зеленому брилі з півнячою пір’їною на самісінькому вершечку, з рушницею за плечима, в лискучих чоботях, які щільно облягали його ноги, був не хто інший, як Петрекеску, власник надувного човна.

Полишивши апарат на непевний догляд пташок, усі троє побігли до мисливця. Петрекеску йшов прямо на них, але тільки трішечки стишив ходу, коли переконався, що саме він потрібен трьом підліткам.

— Що сталося, громадяни? — перепинив він їх тоненьким писклявим голоском. — За вами женеться якийсь звір?

Усі «громадяни» ввічливо привіталися з ним. Але говорити міг тільки Урсу, бо Лучія й Віктор не могли перевести духу. І Урсу, пересиливши соромливість, майже закричав до мисливця:

— Ми на кілька днів ідемо на екскурсію…

— Не треба кричати, добродію, — остудив його запал мисливець. — Я добре чую. До того ж, на обидва вуха, а не так, як кажуть люди.

Урсу враз збентежився:

— Знаєте… Тобто не на екскурсію… Ми вирішили, що ми… знаєте… наукова експедиція… Ми з нашими друзями… знаєте… Може, і ви нам допоможете…

— Ага! — збагнув нарешті мисливець. — Ви хочете, щоб я допоміг вам провести екскурсію… Якщо це буде в моїх силах, то я залюбки, слово честі… Адже ніхто краще від мене не знає тутешніх місць, слово честі… І що ж ви хочете?

Урсу, нарешті, зважився:

— Ми просили б вас від щирого серця позичити нам на кілька днів… позичити вашого надувного човна…

Мисливець почухав пальцями під гостроверхим брилем, потім натягнув його на очі.

— Гм… Човна!.. Це рідкісна річ… — промимрив він. — Гм… Такого другого дуже важко знайти… Неможливо знайти, слово честі.

— Якщо… Навіть не знаю, як вам сказати… — втрутилась Лучія. — Ми мали на оці прийняти його за плату… Тобто ми думали, може, ви захочете продати його… Ми ладні віддати всі наші заощадження…

Мисливець пильніше глянув на всіх трьох і, ще раз почухавши голову, твердо мовив:

— Гм… Ви кажете про плату, а я не збираюся продавати човна до смерті, слово честі. Я не продам його й за п’ятнадцять тисяч, навіть якщо ви запропонуєте замість нього корабель… А в який бік ви думаєте йти на екскурсію? До Чортових Воріт?

Лучія легенько торкнула Віктора ліктем, і юнак, ніби пробудившись від довгих роздумів, сказав:

— А-а, ні, не до Чортових Воріт. Може, ми підемо туди пізніше, але до Чортових Воріт човен не потрібен. Ми вирішили на кілька днів піти на Форельне озеро…

Мисливець спохмурнів. Він хотів був сказати щось, уже навіть розкрив рота, але вмить передумав.

— Там дуже гарні місця і недосліджені, — сказала прохальним тоном Лучія. — Ми можемо знайти там багато чого цікавого для себе…

— Знаю… знаю-у-у, — відповів їй насмішкувато мисливець. — Але, на жаль, я міг би позичити вам човна тільки в кінці серпня. А до того часу ніяк не можу, слово честі.

— Лише на кілька днів, — ще раз уточнив Урсу.

Мисливець поскуб бороду.

— Гм… Я не маю звички говорити на вітер, слово честі. Вам підходить у серпні — гаразд! Не підходить — до побачення! Ясно чи ні?.. Хоча я вам по-батьківськи порадив би: пошукайте для екскурсії інше місце. Там дуже багато небезпек, слово честі.

Ще раз, востаннє, давши слово честі, мисливець підняв бриля з гордовитим пером і пішов такими ж самими сягнистими кроками.

Черешняки сумно переглянулись. Невтішність просто паралізувала їх, але це тривало не довго. Вони всі враз згадали, мов за сигналом, про апарат, залишений на схилі могили, і метнулися туди, ніби вирішили перекрити всі рекорди бігу з перешкодами. Першим прибув до могили, далеко перегнавши товаришів, звісна річ, Урсу.

Відгуки про книгу Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: