Лабіринт - Кейт Мосс

Нарешті Алаїс почула наказ відступати.

— Repli! Repli![168]

Під прикриттям ночі жменька захисників повернулася до передмістя. Вони вбили кількох хрестоносців, що стояли на чатах, підпалили решту будинків, відтак принаймні залишивши французів без схованки, з якої вони могли б бомбардувати поселення.

Проте дійсність виявилася страшною.

І Сен-Вінсен, і Сен-Мігель здалися. Каркассона залишилася стояти одна-однісінька.

За наказом віконта у Великій залі було поставлено столи. Тренкавель і пані Агнес ходили між ними, дякуючи чоловікам за допомогу, яку вони вже надали, і за ту, що чекала ще попереду.

Пелетьє почувався дедалі гірше. Зала наповнювалася запахом горілого воску, поту, холодних страв і теплого пива. Він не був упевнений, що довго витримає. Болі у шлунку ставали чимраз сильнішими і частішими.

Пелетьє спробував випростатися, але зненацька його ноги підломилися. Схопившись за стіл, Пелетьє посунувся вперед, розкидаючи врізнобіч тарілки, чаші й обгризені маслаки. Він почувався так, немовби дикий звір роздирав його живіт ізсередини. Віконт Тренкавель різко обернувся. Хтось заволав. Пелетьє знав, що слуги кинулися йому на допомогу і хтось почав кликати Алаїс.

Пелетьє взяли попід руки і повели до дверей. Перед ним пропливло обличчя Франсуа. Здавалося, Бертран чув накази, які давала Алаїс, але її голос лунав десь іздалеку, а слів він не міг зрозуміти.

— Алаїс, — покликав він, намагаючись торкнутися іі в темряві.

— Я тут. Ми віднесемо тебе до твоєї кімнати.

Начальник фортеці Пелетьє відчув чиїсь дужі руки, що підняли його, потім — свіже нічне повітря, коли його проносили через головне подвір’я, а потім збагнув, що його несуть нагору сходами.

Проте вони рухалися надто повільно. Судоми в його животі ставали дедалі сильнішими, кожний наступний спазм був ще болючішим за попередній. Бертран відчував, як недуга, що проникла в його тіло, отруює його кров і навіть дихання.

— Алаїс... — знову прошепотів він, але цього разу в його голосі чувся страх.

Щойно вони дісталися батькової кімнати, Алаїс послала Ріксанду знайти Франсуа й узяти ліки, які їй будуть потрібні. Вона також звеліла двом іншим слугам принести чистої води з кухні.

Алаїс залишилася поряд із батьковим ліжком. Донька зняла з нього забруднену верхню одіж і скинула її на купу, щоб потім спалити. Чума, здавалося, виділялася крізь пори його шкіри. Напади діареї ставали дедалі сильнішими й частішими, переважно виходили кров і гній. Алаїс наказала обкурювати кімнату квітами і травами, щоб заглушити сморід, але ніяка кількість запашної лаванди та розмарину не могла приховати справжній стан батька.

Ріксанда повернулася досить швидко з усіма ліками й допомогла Алаїс змішати засушені ягоди брусниці з гарячою водою до утворення рідкої однорідної маси. Знявши з батька весь одяг, Алаїс накрила його чистим тонким простирадлом, потім ложкою влила рідину в його бліді помертвілі вуста.

Пелетьє одразу ж виблював перший ковток. Алаїс спробувала знову. Тепер батькові вдалося ковтнути ліки, але це коштувало йому величезних зусиль, а його тілом прокотилася хвиля судом.

Раптом час перестав існувати для Алаїс, він рухався ні надто швидко, ні надто повільно, поки вона намагалася зупинити хворобу. Опівночі до кімнати зайшов віконт Тренкавель.

— Які новини, Алаїс?

— Він дуже хворий, Messire.

— Вам щось потрібно? Лікар чи якісь ліки?

— Ще трохи води, якщо можна. Я нещодавно послала Ріксанду знайти Франсуа, але він ще не приходив.

— Ви матимете воду.

Через плече віконт поглянув на ліжко.

— Чому хвороба вразила його так швидко?

— Важко сказати, чому чума вражає одного й оминає іншого, Messire. Організм батька дуже ослаблений. Відтоді, як він побував на Святій землі, він став дуже чутливим до різних хвороб, особливо шлункових, — Алаїс на хвильку замовкла. — З Божою поміччю, недуга не пошириться далі.

— Без сумніву, цю хворобу не спричинила облога? — суворо запитав віконт.

Алаїс