Лабіринт - Кейт Мосс

— Ти надто заглиблений у думки, мій друже.

Бертран обернувся до віконта.

— Пробачте мені, Messire.

Тренкавель тільки махнув рукою і сказав:

— Подивися на них, Бертране! Їх надто багато для нас, щоб побороти... і без води.

— Кажуть, Педро II Арагонський на відстані лише кількох днів їзди звідси, — промовив нарешті Пелетьє. — Ви ж його васал, Messire. Він зобов’язаний прийти вам на допомогу.

Начальник фортеці знав, що це нелегко: Педро був упередженим католиком, а також зятем Раймона VI, графа Тулузького. Утім, навіть зараз між цими двома мужами не втрачено приязних стосунків. Між домом Тренкавелів та домом Арагонів усе ще існували щільні історичні зв’язки.

— Дипломатичні амбіції принца пов’язані з долею Каркассони, Messire. У нього немає бажання бачити південні терени під контролем французів, — Пелетьє запнувся, — П’єр-Роже де Кабаре і ваші радники підтримують цей курс дій.

Тренкавель поклав руку на стіну якраз перед ним.

— Вони так і сказали.

— То ви вишлете гінця?

Педро прийняв виклик і прибув п’ятого серпня пізно ввечері.

— Відчиніть! Відчиняйте ворота для lo Rèi[167]!

Ворота Шато Комталь одразу ж широко відчинилися. Почувши галас надворі, Алаїс кинулася до вікна, а потім побігла з’ясовувати, що трапилося. Спочатку вона хотіла просто запитати, але, піднявши очі на вікна Великої зали, що височіли над нею, забажала дізнатися про все сама — адже надто часто Алаїс чула новини з третіх або четвертих вуст.

За портьєрами, що відокремлювали Велику залу від помешкання віконта, був маленький альков. Востаннє Алаїс забиралася в той закапелок тоді, коли була ще дівчинкою: там вона підслуховувала свого батька, коли той працював. Вона навіть не була певною, чи зможе тепер протиснутись у такий вузький прохід.

Алаїс стала на кам’яну лавку і дотяглася до найнижчого вікна Тур Пінт, що вело до Південного саду. Потім вона перехилилася над кам’яним краєм і все-таки пролізла у вузьку нішу.

Алаїс пощастило. Кімната була порожньою. Вона зістрибнула на підлогу, намагаючись шуміти якомога менше, потім повільно відчинила двері і сховалася за портьєру. Вона тихенько пересувалася, поки не опинилася надзвичайно близько від ніші. Алаїс була настільки близько від того місця, де, заклавши руки за спину, стояв віконт Тренкавель, що могла навіть доторкнутись до нього.

Вона прийшла якраз учасно. У віддаленому кінці Великої зали рвучко відчинилися двері, увійшов її батько, за ним — принц Арагонський та кілька союзників Каркассони, включно з володарями Лаваора й Кабаре.

Віконт Тренкавель упав навколішки перед своїм сеньйором.

— Не треба, — сказав Педро, наказуючи віконтові встати.

Зовні ці два чоловіки були зовсім різні. Принц Арагонський багато років був сеньйором Тренкавелів і мав приблизно той самий вік, що й батько Алаїс. Він був високий і плечистий, здоровий, немов бик. Його обличчя зберегло сліди багатьох військових походів. Педро мав великі й грубі риси обличчя, які ще дужче підкреслювали його жорсткі чорні вуса на тлі темної шкіри. Його волосся, хоча й досі чорне, вже починало сивіти на скронях, як і в її батька.

— Звели своїм людям покинути нас, — коротко сказав Педро, — я б хотів поговорити з тобою наодинці, Тренкавелю.

— Ваша Високосте, я б просив у вас дозволу, щоб залишився начальник фортеці Пелетьє. Я ціную його поради.

Принц трохи повагався, але зрештою дав згоду.

— Нашу вдячність не можна висловити...

Але Педро зараз же перебив віконта:

— Я прийшов не підтримати тебе, а допомогти тобі побачити твої помилки. Ти сам накликав на себе цю ситуацію, вперто відмовляючись позбутися єретиків у своїх володіннях. У тебе було чотири роки — чотири роки, — щоб владнати цю справу, але ти не зробив нічого. Ти дозволяєш катарським єпископам відкрито проповідувати у твоїх містах і невеликих містечках. Твої васали відверто підтримують «добрих людей»...

— Жоден васал...

— То ти заперечуєш, що напади на ченців і священиків сходили їм з рук? Заперечуєш випадки приниження та кривди церковнослужителів? На твоїх землях єретики відкрито поклоняються своїм ідолам. Твої союзники захищають їх. Усім відомо, що граф Фуаський ображає Святі Дари своєю відмовою вклонитися перед ними, а його сестра зайшла так далеко, що стала катарською паніматкою. Сам граф уважав за доречне відвідати таку церемонію.

— Я не