Лабіринт - Кейт Мосс

Скориставшись із метушні в Шато Комталь, Оріана прослизнула до своєї кімнати, щоб дочекатися там свого вивідувача.

— Нарешті, — сказала вона різко, — про що ти дізнався?

— Юдей помер перш аніж ми змогли дізнатися від нього щось цінне, хоча мій господар упевнений: цей чоловік устиг передати Книгу вашому батькові на зберігання.

Оріана злегка всміхнулася, але не сказала нічого. Ніхто навіть не знав, що вона знайшла зашитим у плащі Алаїс.

— Як щодо Есклармонд де Сервіан?

— Вона трималася дуже мужньо, але зрештою сказала, де можна знайти Книгу.

Зелені очі Оріани аж засяяли.

— І ви уже знайшли її? — спитала вона.

— Ще ні.

— Та ж вона в межах Ціутата! А пан д’Евре знає про це?

— Він покладається на вас, пані, що ви надасте йому цю інформацію.

Подумавши хвильку, Оріана додала:

— То стара мертва? Вона не може втрутитись у наші справи? Вона не годна нічого сказати моєму батькові. А хлопчик також?

Чоловік натягнуто посміхнувся.

— Стара і справді мертва. Набридливий хлопчисько втік від нас, хоча я не думаю, що він може нам якось зашкодити. Коли я знайду його, то вб’ю.

Оріана кивнула.

— А ви сказали панові д’Евре про... мої інтереси.

— Я передав, пані. Він вважає за честь, що ви захотіли прислужитись у такий спосіб.

— А мої умови? Він влаштує моє безпечне відбуття з поселення?

— Якщо ви дістанете йому Книги, то він це зробить.

Оріана встала і почала ходити кімнатою.

— Добре, це добре. А ви впораєтесь із моїм чоловіком?

— Якщо знатимемо, де й коли він буде у визначений час, пані, тоді легко. — Чоловік зробив паузу. — Хоча тепер це коштуватиме більше, ніж досі. Ризик нині значно вищий, навіть у такі непевні часи. Адже писар віконта Тренкавеля є високопосадною людиною.

— Я добре знаю про це, — холодно відповіла Оріана. — Скільки?

— Утричі більше, ніж було за Рауля, — відповів її посвідник.

— Це неможливо, — одразу зауважила Оріана, — я не можу накласти руку на таку кількість золота.

— У будь-якому випадку, пані, це моя ціна.

— А Книга?

Цього разу він широко посміхнувся і промовив:

— Це привід для ще однієї зустрічі, пані.

Бомбардування відновилося і тривало до ночі. Масовані удари металевих снарядів, каміння та величезних глиб здіймали хмари куряви.

Зі свого вікна Алаїс бачила, що будинки на рівнинах зруйновано й перетворено на задимлені купи каміння. Ядучі хмари кружляли над верховіттям дерев, неначе чорний туман, що заплутався у кронах. Дехто з мешканців перебігали під градом каміння і снарядів до Сен-Вінсена, а потім — до Ціутата. Але більшість гинула ще дорогою.

На вівтарі у каплиці горіли свічки.

На світанку у вівторок четвертого серпня віконт Тренкавель та Бертран Пелетьє знову зійшли на укріплені стіни.

Французький табір був огорнутий світанковим туманом над річкою. Намети, стійла, худоба, шатра геть усе, здавалося, закоренилося тут. Пелетьє здійняв очі догори. Знову буде нещадно спекотний день. Утрата річки є жахливою для обложеного міста. Без води вони не зможуть довго протриматися. Вони загинуть, якщо не від рук французів, то від засухи.

Учора Алаїс сказала батькові, що ходять чутки, ніби у кварталах навколо Родезької брами, що прийняли більшість біженців із Сен-Вінсена, вже з’явилися перші випадки облогової хвороби.