Лабіринт - Кейт Мосс

— Дякую вам. Я триматиму зв’язок, — пообіцяла Еліс.

— Домінік проведе вас до виходу, — посміхнулась адвокат. — Повідомте мене про свої наміри.

Поль Оті сподівався, що Марі-Сесіль використає поїздку до Ар’єжа для того, щоб продовжити вчорашнє обговорення чи знову розпитувати його про звіт. Але, окрім деяких коментарів, вона не сказала нічого.

В обмеженому просторі авта Поль фізично відчував її присутність. Він відчував її парфуми, тонкий запах її тіла. Сьогодні вона була одягнена в світло-коричневу блузку без рукавів та брюки, які пасували до блузи. Окуляри ховали її очі, а губи й нігті, як завжди, були вогненно-червоними.

Оті послабив комір своєї сорочки, непомітно глянувши на годинник. Час давав їм змогу провести ще кілька годин на місці розкопок, потім на них чекає поїздка назад, тож вони повернуться в Каркассон десь по обіді. Це було дуже зле.

— Є якісь новини про О’Доннел?

Оті був здивований тим, що почув власні думки вголос.

— Невдовзі будуть.

— А про поліціянта? — знову спитала Марі-Сесіль, повернувшись до нього.

— З ним більше немає проблем.

— Відколи?

— Від сьогоднішнього ранку.

— Ви дізналися ще щось від нього?

Оті похитав головою.

— Тобто, ніщо не може вказувати на вас, Полю.

— І не буде.

Марі-Сесіль хвильку помовчала і знову поцікавилася:

— А як щодо англійки?

— Вона приїхала до Каркассона минулого вечора. Моя людина стежить за нею.

— А ви не думаєте, що вона могла їздити до Тулузи для того, щоб покласти в банк каблучку і Книгу?

— Якщо тільки вона не віддала їх комусь у готелі, то ні. До неї ніхто не приходив. Вона ні з ким не розмовляла ні на вулиці, ні в бібліотеці.

Вони прибули на пік Суларак якраз по першій годині дня. Навколо автостоянки було зведено дерев’яний частокіл. Ворота були замкнені на висячий замок. Як і було домовлено, на місці ніхто не чергував, тож і не міг помітити їхнього приїзду.

Оті відчинив ворота і заїхав усередину. Після діяльного понеділка табір був незвично тихим. Над ним витав дух покинутого місця. Стінки наметів були прибиті дошками, каструлі, пательні та ряди знарядь були акуратно складені й підписані.

— А де ж вхід?

Оті вказав наверх, де досі тріпотіла поліційна стрічка на легкому вітрі.

Він узяв смолоскип з відділу, де зберігалися рукавиці. Вони почали сходити вгору пологим схилом, не порушуючи тиші. Жорстоке післяобіднє сонце припікало все дужче. Так само мовчки Оті вказав на величезний камінь, який все ще лежав на боці, неначе голова скинутого ідола, потім провів Марі-Сесіль останні кілька метрів до печери.

— Я б хотіла увійти туди сама, — промовила Марі-Сесіль, коли вони дійшли до вершини.

Поля це роздратувало, але він не дав узнаки, бо був упевнений: в печері вже немає анічогісінько, що вона могла б знайти. Він самотуж прочесав там кожен сантиметр. Поль віддав їй смолоскип.

— Як завгодно, — промовив він уголос.

Оті спостерігав, як Марі-Сесіль зникла в тунелі, промені світла поступово слабшали, віддаляючись, поки не згасли всі разом.

Поль відійшов від входу до печери настільки, щоб його не було чути.

Навіть близьке перебування біля печери дратувало його, рука мимоволі торкнулася золотого розп’яття на шиї, що було неначе талісман, який відганяє від нього зло цього місця.

— В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, — промовив Оті, перехрестившись. Він зачекав, поки його дихання увійде в норму, а потім зателефонував до свого офісу.

— Що маєте для мене?

Лице Поля Оті засяяло від задоволення, коли він почув новини.