Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

— А що мені робити, коЛи не з власної вини забув про вчинений гріх? Про блюзнірство, зневагу, образу?

— Головно в наглім смертельнім випадку повинен користати з досконалого жалю, що змиє провини перед Богом та приверне освячуючу ласку…

— Істинно так…

Хапнув повітря і змусив себе повернутися до того, що говорив Даві.

— Марта вагітна і у мене скоро буде дитина.

Даві явно хизувався перед ним. З притиском вимовив у мене, тим самим красномовно натякаючи на перемогу над дівчиною.

— Вітаю, — промимрив Камінскі, хоча подумав зовсім про інше. Виходить, українка пішла на все, аби зберегти свою таємницю і дати життя дитині від коханого чоловіка. Знала добре, що Даві не потерпів би чужого і зробив би все, щоб знищити плід.

— Я б хотів з вашою допомогою огородити її від небажаних емоцій, пов’язаних з неурівноваженою зараз поведінкою жінки. Було б негуманно заборонити їй гуляти по території мого будинку, яка охороняється людьми Самура. Однак відчуваю, що бракує вашої реакції та інтуїції. Я б хотів, щоб ви стежили, як ви це вмієте, за всім: що відбувається з Мартою і навколо неї. Вам налити щось випити?

— Що? — перепитав Камінскі. Його розсіяність не здивувала Даві, навпаки, він її сприйняв за реакцію на свою перемогу над Мартою.

— Бренді? — виявив знання улюбленого напою детектива Даві.

— Так, з льодом.

— Звичайно, — наповнював склянку Даві.

А Камінскі ніяк не міг збагнути, від чого повинен охороняти Марту.

— Ще одне, я б не хотів, аби Марта зустрічалася з вами і навіть здогадувалася, що хтось, крім мене, про неї піклується. А втім, після того, що вона вам наговорила у літаку, гадаю, у вас теж не виникне бажання знову називатися Менгеном. І не треба цитувати літературних класиків, проблеми совісті турбують лише гуманітаріїв і сентиментальних писарчуків на кшталт вашого землячка Шоу. А ми з вами люди діла, чи не так?

Камінскі зробив великий ковток. Хай йому чорт, але на цей раз він не розуміє, що й до чого. Хіба що Даві хоче морально додушити дівчину чужими руками, а це цілком в його стилі.

— Я зараз закінчую одне дільце, і як звільнюся, дам знати, — встав Камінскі.

— Ну що ж, домовилися. — Даві відвернувся, як завжди, коли закінчував розмову.

Коли Елтон сідав в машину, озирнувся, обпечений чиїмось поглядом. На другому поверсі у вікні стояла і дивилася на нього Марта.

… допоможіть…

Два тижні довелося Майклові товктися в суді Танджунау, залагоджуючи разом з Нурен Гадженг бюрократичні формальності. Йому компенсували матеріальні збитки, як зазначилося у документі, котрий мусив підписати, і відшкодували вартість квитка на літак до Медана. Останнє, що отримав з особистим посвідченням, був виправдальний вирок високого суду присяжних Танджунау.

Знову звернувся до Сібелюса і лікар не відмовив — Майкл оселився у тому ж бунгало, де майже півроку тому провів два тижні разом з Мартою.

Вдень доводилося багато ходити пішки, залагоджуючи справи, а ночами корчився у ліжку від безсилля і думав про Марту. Корчі брали потім, після того, як він переживав миттєвості любові, спомини про які дозволяли давати раду самотності. Майкл пам’ятав, майже фізично відчував у собі насолоду від проникнення, таке ж почуття від любовного злиття читав на обличчі Марти. Але відгомін був недовгим. Приходили оті корчі, і він врешті-решт розумів, — це природне та неминуче, і що він може повернути собі Марту і поверне, як тільки отримає усі необхідні документи. Готовий був вже бігти, але не знав — куди і як.

Як? — вигукував сам до себе і чув, — його крик розбивається об шибку і навіть пускає по собі дощові патьоки.

Грудень — дощовий місяць на цих широтах.

Пообіцяв Маасові, як тільки закінчиться тяганина в суді, відразу приїде на Ентанго і вони разом обміркують, що робити далі. А це значить, думали про одне — як вирвати. Марту від Ель Даві.

— Ну що, їдемо? — з такими словами мало не кожного дня у бунгало з’являвся Ліан, привозив смачні рисові буцики, спечені Даке, і ділився останніми новинами.

Нарешті Майкл отримав усі документи, попрощався з Нурен Гадженг і відразу відчув, що хоче добряче попоїсти. Завурчало в животі і захотілося вчепитися зубами у м’якуш запашного білого рогалика, вмоченого у кленовий сироп. Він так і зробив, вперше за шість місяців отримавши немислиму розкіш — вибирати і робити що заманеться. Зайшов у затишне бістро і замовляв уже третього рогалика з кавою та п’ятий раз підряд займав музичний автомат. Ставив одну й туж платівку з піснею, яку колись упіймали в приймачі разом з Мартою, — шлягер американського співака Джоні Кеша.

— … ти розумієш слова цієї пісні?

— Ні, мені важко вловити зміст. Розумію лише окремі слова.

— Тоді слухай, я тобі перекажу, про що співає Джоні Кеш…

Вони лежали, втомлені від любові, умиротворені тим багатством, котре відчувається після злиття з коханою людиною, і котре так швидко відроджується знов.

Спокійне жовтувате око приймача пошепки посилало у нічну темряву одну за одною пісеньки про кохання. Вони ненав’язливо сприймалися, бо мали цілком відповідний ритм і мелодію — не більше. Лише вторгнення в нічний ефір Джоні Кеша з його сповіддю перевернуло усередині усе і то копнуло так глибоко, що Майкла потягло на філософське начало, бо поруч — душа Марти, і тільки з нею хотілося ділити плинність часу та його безповоротність.

— … ти розумієш слова цієї пісні?

— Ні, мені важко вловити зміст. Розумію лише окремі слова.

— Тоді слухай,