Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
Говорили-балакали, пліткували, вигадували, але достеменно про причини багатства родини Фалі ніхто не знав. А якщо на Ентанго хтось чогось не знає, то за цим криється щось недобре. І тому, коли у поліцейську дільницю Ентанго прийшла депеша із категоричною вимогою з’явитися Семуторангдану Фалі до високого суду Танджунау, усіх заціпило. Видно, в родині Сема не все чочог, як вони хизуються своїм сенангом.
Інспектор поліції, отримавши депешу, впрів, пережовуючи слово за словом. А коли вголос прочитав — «викликається до високого суду», зрозумів, — справа надзвичайно серйозна. То приїжджали з Танджунау якісь поліцейські чини і порпалися по шухлядах Мааса. Правда, що-що, а усі необхідні документи на те йому показали, хоча й нічого толкового не сказали. Тепер вимагається явка на суд Сема.
Місцеве радіо чотири місяці тому цілий тиждень смакувало новиною про вбивство гостя родини Фалі, громадянина королівства Нідерланди. Селище ахнуло, коли назвали ім’я вбивці, — отого австралійця Харріса, що оселився після аварії у них. Інспектор міг би й назвати ще кілька прізвищ пасажирів із затонулого літака, але ліньки перегортати папки з паперами і копіями тимчасових посвідчень, котрі він власноручно видавав потерпілим, Харрісу в тому числі. Та й ніхто не просив його про це.
Поліцейський подався в кнайпу, розраховуючи на роз’яснення отриманої депеші у ентангівців. Може, вони щось більше зрозуміють з того паперу, бо він, очевидно, від задушливої спеки втратив здатність логічного мислення.
— Во! — поклав на заставлений кухлями стіл телеграму. — Сема, тобто Семуторангдана Фалі, кличуть до суду в Танджунау. Хто б пішов і попередив його? — обвів поглядом присутніх. Хлопчаки, які завжди залюбки допомагали у таких простих справах, заховалися за спини старших. Та й ті поопускали голови. До Сема не хотів іти ніхто.
Усе ж таки від кухля пива перед відвідинами плантації Фалі інспектор не відмовився.
Дикий лемент собачої зграї зустрів його, як тільки наблизився до плантації Фалі. Поліцейському навіть не хотілося виходити з джипа і тому він посигналив. Оскаженілі від довгої мовчанки пси не змовкали. Інспектор ще раз натиснув на клаксон.
— Я тут! — розібрав по хвилі крізь собаче гавкання і здивувався, як це Сем зумів вловити секундну передишку у звіриному хорі і вставити своє, протяжне, схоже на скавуління отого бездомного непотрібу, — ту-ту-тут.
Поліцейський озирнувся. Сем стояв по другу сторону джипа майже за ним і мовчав. Було у такому очікуванні щось колюче і задушливе, під стать тим проклятущим гевеям, до яких не варто й наближатися, бо як не оберігаєшся, а все ж пошматуєш сорочку. Тому хотілося одного — швидше звідси забратися.
— На, прочитай і розпишись ось тут, — хутко витягнув з кишені депешу і простягнув її разом з олівцем Семові.
Сем не квапився. Читав і кожне слово озивалося болем у нирках. А він не чув його з тих пір, як став жити на своїй плантації. Занурив руки до кишені шортів, намацуючи флакончик з жовтими пігулками. Ліків у кишені не було.
11
Майкл нервував. Вперше за довгі місяці ув’язнення у душі зажевріла надія, що зможе виплутатись, якщо, звичайно, передбачення Мааса стануть фактом. Майкл навіть затримував дихання, бо боявся, що воно безпідставно роздмухує іскру, зникнення якої він, мабуть, не витримає. Зрісся з своїм приреченням і цей стрес завдасть муки, страшнішої за смерть, до якої готувався впродовж кожного дня, проведеного за гратами.
Зал завмер, коли судмедексперт зачитав висновки про ідентичність жовтих пігулок, знайдених у кімнаті Ероута, з тими, що вилучили з ящика № 23 лабораторії лікаря Хенрика Мааса. Усі чекали імені того, кому належали знайдені ліки.
У скроні шалено билася кров, Майкл відчував кожен її рух, і несила боронитися від припливу збудження, за яким уже дмухнуло свіжим повітрям від незамкнених дверей.
— Ці ліки постійно повинен був носити при собі хворий на нефропатію житель острова Ентанго Семуторангдан Фалі, — в цілковитій тиші спокійно проказав Хенрик Маас.
— Чи є запитання до Хенрика Мааса? — крізь рясні вигуки цікавих намагався продовжити судове засідання головуючий.
Адвокат обвинувачення засипав Мааса нічого не значущими запитаннями. Маас пояснював про наявність відповідних записів епікризу хвороби Фалі. Нурен сиділа наелектризована і коли, нарешті, суддя дозволив викликати свідків, схопилася з місця, але опанувала себе і навіть голосно та досить впевнено проказала:
— Прошу викликати батька вбитого Теодора Ероута, котрий лише вчора увечері прилетів з Амстердама до Танджунау.
Джо Ероут зайшов до зали високого суду втомленим од своєї невидимої ноші. Приволік тягар на плечах, од чого виглядав зіщуленим, немічним дідуганом. Насуплені брови ховали погляд миготливих, неспокійних очей. Він одразу кольнув гострими зіницями того, хто сидів на лаві підсудних. Сподівався, що отой австралієць американського походження, біля якого на мить зупинився із вбивчим поглядом, відведе очі. Однак нічого, крім відвертого здивування, не розгледів старий Ероут. Чого б це — у свою чергу здивувався Джо, але відразу схаменувся. Його ж син був схожим на батька як дві краплини води. Усі дивувалися цій подобі. Іще, старий міг заприсягтися (звідки взялася така думка, не знає), що Майкл Харріс не вбивав його сина. Бо хіба вбивця може так спокійно дивитися, нічого не ховаючи в очах?
Е, старого Джо не проведеш. Він бачив на своєму віку вдосталь, щоб збагнути, що й до чого. Тут нескладно, — Харріса хтось підставив і зіпхнув усю провину на нього. Ероут
