Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце
— У тебе знаменитий брат, — підморгнув шалапут Трясогузці. — Я не ризикнув би залишити на вас таку кімнату, як оця…
— Ми час від часу приходимо сюди підмітати, — відповів йому Трясогузка, підморгуючи у відповідь. — А чому ти не ризикнув би залишити на нас кімнату?
Запитання було задерикувате, і Сергієві, який весь час думав про зошита, воно не сподобалось. Тікові теж.
— Ну, кажи! — правив своєї Трясогузка. — Чому ти не залишив би її на нас?
— Тому що… в мене її нема… — розсміявся малий.
— Та що ти кажеш! — втрутився Сергій. — Якщо ти справді такий мудрий, то скажи, хто винайшов телеграф?
«Що це він хоче від мене?» — подумав Тік, а вголос сказав:
— Звичайно, знаю…
— І телеграфну азбуку знаєш?
— З заплющеними очима! — відповів малюк.
— Азбуку Морзе? Ти — хвалько…
— Заклад? — підколов його Тік.
— Заклад! — погодився Сергій. — Але з однією умовою. Ти маєш написати її отут, при нас, ось на цьому аркуші паперу, і щонайбільше — за п’ять хвилин!
Тік хоч і відчував якийсь підступ у всьому цьому, все одно пристав на таку умову: якщо він напише азбуку Морзе за п’ять хвилин, то зможе взяти з цієї кімнати будь-яку книжку не більш як на двісті сторінок; якщо не встигне написати, то три дні перемальовуватиме карти з підручника географії для восьмого класу.
— Ага-а! — збагнув Тік. — Ви хочете похвалитися зразковим зошитом на екзамені!.. Тільки не бачити вам цього… Згода?
— Слово честі! — підтримав Сергій заклад.
— Слово честі! — урочисто підкріпив Тік.
Одне тільки забули всі: звірити годинники. Та хто про це думав тоді? І щонайменше Тік. Малюк швидко взявся до роботи і менше ніж за п’ять хвилин написав усю азбуку Морзе. Бачачи, що залишається трохи часу, він додав ще одну колонку, і саме тої миті, коли подавав Сергієві аркуш паперу, його годинник показав: минуло рівно п’ять хвилин.
— Ти програв! — вигукнув Сергій, узявши аркуш. — Ти перебрав… десять секунд…
— Це неправда! — запротестував Тік. — Я віддав тобі секунда в секунду за моїм годинником. Спитай у Трясогузки!
— Ні! Він перебрав не десять секунд, — відповів Трясогузка, глянувши на годинник, — а… тринадцять…
— Слово честі, — почав переконувати їх Тік. — Я міг би віддати й раніше, бо закінчив за чотири хвилини, але вирішив зробити вам подарунок і дописав ще й цифри. Ось вони, дивіться… За скільки я міг їх написати? Щонайменше за тридцять секунд, чи не так? Тож навіть якби я перебрав час, як ви кажете, то все одно встиг би переписати азбуку вчасно…
— Ти не намагайся дурити нас, — погрозливо задер носа Трясогузка, — бо так підчеплю тебе ногою, що надовго запам’ятаєш! Ти перебрав час, і квит!
Тік зрозумів, що тут він програв. Особливо тоді, коли почув, як Сергій запитав:
— А, власне кажучи, чого він прийшов сюди?
— Я побачив вас крізь вікно й подумав, може, у вас є книжка давніх казок. Я вже скрізь питав…
— Хочеш сказати, що шукаєш казки? — погрозливо спитав Трясогузка.
— Це правда… Якби я хотів вам набрехати, то придумав би щось розумніше… Слово честі! Нам треба підготувати по одній казці, бо закінчується рік, а я…
— А ти… — не дав йому договорити Сергій. — Було б найкраще, аби ти щез звідси, поки ми тобі не допомогли…
Вони стали обабіч нього, заступивши дорогу до дверей, і малюк вирішив шукати іншого шляху до порятунку:
— Я піду сам… І піду прямо до Штефана. Я знаю, де він…
Страх Трясогузки тривав лише мить:
— Ти марно битимеш ноги… Сьогодні в нього нема тренування…
Малий черешняк кинув камінь навмання й майже без надії в якогось нещасного зайчика — і ось тобі маєш, запопав аж двох, та ще й яких зайців! Найперше він довідався, що «хитруни» бояться Штефана, а потім дізнався й про місце, де його можна знайти. Тому швидко виробив план помсти, яка починалася з дуже невинної спроби:
— Але ж у неділю він має прийти на матч.
— Ха-ха! — силувано розсміявся Сергій. — У неділю ми відзначатимемо кінець навчального року…
— Отже, наступної неділі… — остаточно заспокоївся Тік. — Але якщо ви й мені дасте цигарку, то я не скажу…
— Цигарку? — здивувався Трясогузка. — А де ти бачиш цигарки?
— А он там, на полиці, за голубою папкою.
Черешняк підійшов із простягнутою рукою й дістав із полиці пачку цигарок «Карпаць». Тікове відкриття приголомшило обох хитрунів. Вони дивились на пачку цигарок, спокійно покладену на стіл, пригадували прохання гостя, який її знайшов, але нічого путнього відповісти не могли.
Черешняк скористався моментом і прилип до дверей, добре, що полиця, з якої він узяв цигарки, була біля порога. Коли ті обидва нарешті спам’яталися, то тільки побачили Тікову спину, а нога Сергія, хоч він і кинув її, мов стрілу, вдарилася в порожнечу.
— Як жаль, що я не дістав його! — ледь не розплакався Сергій. — Він аж до стелі підлетів би! От пройда! Ти бачив, який у нього шпигунський погляд? Тримай мене, бо я вискочу у вікно за ним…
— Стривай, вгамуйся… — заспокоював його Трясогузка. — Навіщо нам сердитись? Навіщо, скажи?! Нам слід реготати до упаду й вихваляти самих себе. Ха-ха! Він прийшов до нас із мордою кота, а ми з нього зробили скумбрію! Ми примусили його написати азбуку, обдурили його з моїм братом, посміялися з нього, а на додачу до всього
