Лицарі черешневого цвіту - Костянтин Киріце

— Твоя правда! — пожвавішав і Сергій. — Тепер бачиш, що таке бути розумним? Мусиш визнати й ти, Трясогузко, що думка про заклад і про азбуку була чудова…

— І моя думка про карту чудова. Ми зможемо відзначати на карті кожен їхній крок… Але розшифруймо краще текст!

Майже за годину мук і зусиль, страждань і зітхань Сергієві вдалося, нарешті, прочитати ось такий текст:

«Черешняки! Стережіться Сергія й Трясогузки. Вони хочуть дізнатися про місце нашої експедиції й дату виходу. Ніхто не має права вимовляти слова: „Форельне озеро“ й називати дату 5 липня. Віктор».

— Прекрасно! — вигукнув Трясогузка. — Оце ми завдали удару! Вони або зараз у наших руках, або ніколи! Весь секрет черешняків у наших руках! Чудово!

— Ну, може, ти хоч тепер визнаєш, що я геніальний? — прошив його поглядом Сергій. — Без цього папірця ми нічого не дізналися б про плани черешняків і нічого не…

— І без карти було б негаразд, — урвав його Трясогузка. — Визнай і ти, що не можна зробити жодного цікавого діла без карти. Отож ми дуже близько один біля одного. Я не кажу, що ти не маєш певної переваги… але якщо ти зрівнюєш усе, то я теж висловлюю важливу думку: а що було б, аби ми викурили по цигарці? Побачимо й собі, як воно буде, га?..

Сергій нерішуче глянув на пачку, залишену Тіком на столі:

— Чи я знаю?.. Я навіть не дуже знаю, як їх…

— А ти згадай, як у фільмах герої сидять у кріслах і курять, коли обмірковують якісь важливі справи. Цигарка — ознака розумної людини… Що ти скажеш на це?

Однак Сергій все одно вагався:

— А твій брат не помітить, що в пачці бракує цигарок? Аби не вийшло, часом, із цього злочину…

— Ніколи він не помітить, — запевнив його Трясогузка, трохи повагавшись. — Бо ми купимо ще одну пачку й покладемо її замість цієї, початої. Правда ж, мудро?

— Але ж у нас, здається, нема сірників… — востаннє спробував заперечити Сергій.

А сірників таки ніде не було видно. Не знайшли вони їх і за чверть години, обшукавши скрізь — тобто в шухлядах, на полицях, під диваном, у шафі. Зате після цього кімната мала такий вигляд, ніби тут пройшли орди варварів, але молоді цивілізовані хитруни двадцятого століття навіть не помітили цього.

— Я придумав! — закричав Сергій так піднесено, що, мабуть, перевернувся покійник у відомій могилі в Сіракузах. — Праска!

— Тобто?.. — не второпав Трясогузка.

— Ми розігріємо праску до червоного!.. Ну як?

— Годиться… — визнав Трясогузка. — Але ж і карта моя…

Вони не тільки розігріли праску до червоного, а й залишили її так, увімкнуту, поки обидва, ніби не могли сісти в крісла, розвалилися на дивані, простягнувши ноги на перекинуті стільці. Досі вони ніколи не курили, але тисячі разів бачили, як припалюються цигарки, як вони куряться, отож їм не важко було це зробити із вправністю досвідчених курців. Кашель і сльози душили їх, але вони були надто відважні, щоб визнати себе переможеними, особливо тому, що між затяжками могли прославляти величні справи сьогоднішнього дня, починаючи від тієї, що сталася на перерві, й закінчуючи останньою: курінням. При цьому весь час згадували Тіка й так задоволено реготали зі своєї витівки, що вже не могли відрізнити сміху від нападу кашлю.

Такими їх і застав Штефан, коли розлючено розчахнув двері.

— Отже, в тій записці, яку я одержав на тренуванні, написано правду! Овва! Що ви тут накоїли, варвари, злочинці, ординці!

На нещастя обох, останні слова Штефан вимовляв не навмання. Поки його долоні виляскували звучно, впевнено і спритно, Трясогузка, скулившись, мов їжак, що настовбурчив голки, спробував захиститися:

— Це не я, слово честі… щоб мені провалитись… це він знайшов праску!..

— Що?! — загорлав Штефан, побачивши праску в хмарі диму. — О боже!..

Але ми краще перегорнемо сторінку.

Хтось інший на місці Тіка, може, по-своєму здійснив би план помсти; він, певно, постояв би перед вікнами «Спостережного пункту» й почув би чимало радісних вигуків та криків, а потім знову крики, і пішов би задоволений, навіть радий у своїх справах. Однак малюк не був жорстокий, а радше чесний і схильний до справедливості: на завдану йому підлість він не міг відповісти байдужістю, тому почав помсту із жертви цигарок, яку йому купив один сусіда, потім подався на волейбольний майданчик і передав тривожну записку Штефанові. Правда, побачивши потім, як той сильно і спритно б’є по м’ячу, він відчув щось схоже на жалість до тих двох, і якби міг, то перехопив би записку. Та що зроблено, того не повернути. Тут уже нічого не вдієш. Записка із стислим повідомленням, що Сергій і Трясогузка курять у кімнаті, одразу зробила своє діло ще й тому, що адресат три дні тому кинув курити і страждав, мов мученик, бачачи когось із цигаркою в зубах. Але Тік не мав звідки знати про все це. Він навіть не думав, що хитруни із «Спостережного пункту» будуть піймані на гарячому, а уявляв собі, що їх застануть із нерозкритою пачкою і вони будуть покарані тільки за намір. Однак малюк знав із власного досвіду, що намір карається не так суворо, як сам вчинок. На щастя для нього, так думав і тато, який удома виконував присуди; бо ж мама вважала інакше: вона суворіше