Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Ти повинен відрізняти справжніх вірян від тих, хто лише визнає віру, але не чинить відповідно до приписів!

— Так говорять усі блідолиці. Вони охоче називають себе християнами, але не дотримуються своєї віри. А в нас є наш Маніту, який хоче, щоб усі люди були добрими. Я намагаюся бути добрим християнином, і, можливо, я навіть кращий християнин, ніж багато хто з тих, які називають себе так, але не мають любові і шукають лише вигоди для себе. Тому ніколи не говори зі мною про віру і ніколи не намагайся навернути мене до неї! Ось моє прохання до тебе!

Я виконав його прохання і ніколи не говорив із ним про свою віру. Але хіба обов’язково говорити про це раз у раз? Хіба дія не є кращою і переконливішою проповіддю, ніж слово? «За ділами вашими будуть вас пізнавати», — говорить Святе Письмо, і я був учителем Віннету не на словах, а на ділі, вчив його своїм прикладом, аж поки одного вечора, який я ніколи не забуду, через багато років, він сам не заговорив до мене. Але тепер ми сиділи разом, був урочистий момент, і тут Віннету перервав мовчанку:

— Як трапилося, що мій брат Убивча Рука став одним зі злодіїв землі? Хіба він не знав, що це злочин проти червоношкірих?

— Я міг би так подумати, але не подумав. Я був дуже радий, що мене взяли до землемірів, бо за це мені дуже добре платили.

— Платили? Мені здавалося, що ви не завершили роботу? Вам платили ще до того, як ви все зробили?

— Ні. Я отримав лише завдаток і спорядження. А все, що я заробив, мені мали виплатити аж після завершення роботи.

— І тепер ти втратив ці гроші?

— Так.

— Багато?

— Для мого фінансового становища дуже багато.

Він помовчав мить, а потім сказав:

— Мені дуже прикро, що через нас ти зазнав збитків. Ти не багатий?

— Якщо говорити про гроші, то я бідний.

— Як довго вам ще залишалося вимірювати?

— Кілька днів.

— Уфф! Якби я тоді знав тебе так, як сьогодні, то ми б напали на кайова на кілька днів пізніше.

— Аби я встиг завершити роботу? — запитав я, вражений його шляхетністю.

— Так.

— Тобто ти дозволив би завершити «крадіжку»?

— Не крадіжку, а тільки вимірювання. Лінії, які ви креслите на папері, не шкодять нам, бо це ще не крадіжка. Вона починається тоді, коли прийдуть робітники блідолицих, аби прокласти стежку для вогняного коня. Я би тобі…

Він зупинився посеред своєї промови, щоб упевнитися у тому, що раптом спало йому на думку. А потім він продовжив:

— Аби отримати гроші, тобі потрібні були папери, про які ти щойно говорив?

— Так.

— Уфф! Тоді тобі ніколи не заплатять, бо все, що ви накреслили, знищено.

— А щó трапилося з нашими приладами?

— Воїни, яким вони потрапили до рук, хотіли розбити їх, але я не дозволив. Бо хоч я не ходив до школи блідолицих, але знаю, що такі речі дорого коштують, тож наказав їх стерегти. Ми привезли їх сюди, і вони у хорошому стані. Я віддам їх моєму братові Вбивчій Руці.

— Дякую тобі. Цей подарунок я радо прийму, хоча мені від нього тепер жодної користі. Просто буде приємно, що я зможу віддати інструменти.

— То вони тобі не допоможуть?

— Ні. Мені допомогло б тільки закінчення роботи.

— Але ж тобі бракує ще й знищених паперів.

— Ні. Я був обережним і робив усі креслення у двох примірниках.

— Уфф! Уфф!

Цей викрик прозвучав напівзахоплено і напівздивовано. Потім Віннету знову замовк. У його серці заворушилася думка шляхетна настільки, що хтось інший із моїх знайомих навряд чи спромігся б на таку. Невдовзі він підвівся.

— Ходімо додому, — сказав він. — Наш білий брат має втрати через нас. Віннету подбає про відшкодування. Але спершу ти маєш цілком одужати.

І ми повернулися назад до пуебло. Ту ніч ми, четверо білих, мали вперше провести як вільні люди. Наступного дня з великими урочистостями була викурена люлька миру між Гоукенсом, Стоуном, Паркером і апачами, а під час цього звучали звичні довгі промови. Найпишнішою була промова Сема, але він за своєю звичкою вставив у неї чимало дотепних слів, тож поважні індіанці ледь стримувалися від сміху.

Протягом цього дня з’ясувалося все, що досі було неясним. І знову згадали, як я звільнив Віннету та Інчу Чуну від пут, про що Гоукенс виголосив таке:

— Ви надзвичайно хитра і підступна людина, сер! А з друзями треба бути чесним, особливо коли завдячуєш цим друзям так багато,