Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

Дакоти зупинились. Четансапа підніс руку, як знак, що віи не має наміру починати боротьбу. Дакоти спокійно стояли на місці, чекаючи, що буде далі. Раптом, на їхнє здивування, на вершині схилу, біля якого вони йшли, мов з-під землі виріс індієць. Він стояв там, високий і гордий, на тлі далекого блакитного неба. Індієць був стрункий і прямий, як спис, і, незважаючи на молодість, сповнений гідності. Він також підніс неозброєну праву руку, а в лівій тримав рушницю Четансапи.

Чорний Сокіл і його супровідники, не поспішаючи, шли вгору. Зійшовши на вершину, вони зупинилися кроні за десять від чужинця і вп'ялися в нього очима. Цей чорноногий був перший, хто вийшов їм назустріч з просторів нової батьківщини, до якої вони прагнули.

Дакоти не знали мови чорноногих і певні були, що ворог теж не володіє ні їхньою мовою, ні мовою білих. Вони мусили порозумітися за допомогою загальновживаної серед індійців мови знаків. Четансапа показав на себе і на сітсікау, що стояв непорушно, як скеля, і цим жестом пояснив, що гг йдеться про справу, яка може бути залагоджена лише і ж ними обома. Чужинець коротким жестом показав, що розумів і згодний. Тоді дакота назвав своє ім'я: «Чорний Сокіл, син Сонячного Дощу», а противник відказав йому суворим тоном, супроводжуючи свої слова відповідними знаками: «Гірський Грім, син Палаючої Води».

Дакоти звикли глибоко приховувати свої почуття перед чужинцями і виявляти до всього цілковиту байдужість, це створило їм славу людей, які навіть не вміють сміятися. І зараз їхні бронзові обличчя лишалися непорушними, хоч яке сильне враження справило на них щойно почуте ім'я. Гірський Грім був молодий, але уже встиг прославитись на війні.

Четансапа зажадав від свого супротивника, щоб той віддав йому коня і рушницю. Але Гірський Грім відмовився і підніс томагавк, заявляючи про свою готовність до боротьби. Четансапа згодився на запропонований герць.

Чужинець пішов попереду, знаком звелівши дакотам іти слідом за ним. Він перетнув гребінь горба і, жодного разу не обернувшись, пройшов невеличку відстань уверх по річці, а тоді звернув праворуч у прерію. Почувся гавкіт. собак, і перед дакотами відкрився луговий видолинок, в якому вони побачили невеликий гурт чорноногих, що врятувалися втечею. Табори здебільшого ставилися біля води. Але чорноногі, певно, зупинилися у безводному видолинку саме тоді, коли вождь запримітив дакотів і пішов їм назустріч. Щось із десять чоловіків сиділо на порослій травою землі, дехто з них був поранений. Недалеко паслося двоє коней, і Чорний Сокіл побачив свого красеня сиваша. Гнів закипів у ньому. Він зупинився з своїми супровідниками посеред видолинка. Жінки і діти чорноногих мовчки відійшли трохи далі. Всі вони були добре одягнені в м'яку шкіру ясного кольору, оздоблену майстерною вишивкою. Погляд дакоти впав. на дівчину, що несла на руках мертвого хлопчика. Коли вона сіла і, сповнена скорботи, поклала хлопчика на коліна, він якусь мить не міг відірвати од неї очей. Чутки, що йшли про чорноногих, були правдиві. У них були не тільки хоробрі воїни, а й вродливі жінки.

Четансапа знову звернув увагу на противника, що підійшов до нього в супроводі двох воїнів. Похмуро і з ненавистю дивились сітсікау на дакотів. На чорноногих напали довгі ножі і дакоти — Шонка з поліцаями з резервації, і, звичайно, вони не мали жодного уявлення про ворожнечу між дакотами. Для чорноногих Шонка і Четансапа належали до того самого ворожого племені.

Вождь чорноногих зняв усю свою зброю, крім томагавка — сокири з сталевим лезом, що її виготовляли білі для індійців, добре наживаючись на цьому. Це була зброя, якою хотів битися Гірський Грім. Четансапа теж віддав усю свою зброю товаришам, залишивши собі тільки поширену серед дакотів палицю. Вона складалась з яйцеподібного каменя, вправленого в довгий пружний держак, зроблений із зігнутої вдвоє міцної гілки.

Чорноногий кроками відміряв у видолинку коло і пояснив знаком скальпування, що кожний, хто залишить це коло, — переможений і переходить в цілковиту владу противника.

Четансапа згодився. Він ладен був зараз же почати боротьбу і, не гаючи часу, ввійшов у коло, в якому мав перемогти або вмерти. Також і чорноногий без вагання вступив у відмежоване поле бою і став проти Четансапи. Інші чоловіки вже залишили коло.

Сонце світило зі сходу, і тому обидва воїни стали один проти одного з північного заходу, щоб в очі не било сліпуче проміння. Якусь мить воїни стояли непорушно.

Неподалік застигли друзі бійців — троє дакотів і двоє чорноногих. Вони згрупувалися на боці того, кому бажали Перемоги, і з розумінням справи стежили за поєдинком. Але Четансапа більше не думав про кучерявого друга дитинства з вірним серцем, а Гірський Грім забув, мабуть, Про своїх воїнів і про тих жінок і дітей, для яких він був єдиним охоронцем у їхній біді. Обоє, що стояли в колі, тепер нічого не бачили, крім ворога… Хто почне боротьбу? Чи чорноногий першим метне сокиру, чи дакота випробує удар? Тільки це важило зараз.

Жоден звук не зірвався з уст присутніх і не порушив загрозливої тиші. Лише гуркіт і оглушливий тріск льодоходу на річці долинали до місця боротьби.

Чорноногий почав перший і, поставивши усе на карту, кинув томагавк. Він не розмахувався широко і не дав своєму ворогові часу вгадати спосіб нападу, а метнув сокиру з опущеної донизу руки. Проте це був кидок великої сили, і зброя із свистом прошуміла на короткій віддалі од Четансапи. Дакота ледве встиг ухилитись. Лезо томагавка, промайнувши блискавкою, обдерло йому гамашу на лівій нозі і трохи зачепило шкіру. З ледве загальмованою силою сокира полетіла далі й упала на землю неподалік за колом. Це був хоч і майстерний, але хибний кидок. Він не досяг мети, і чорноногий втратив зброю.

Гірський Грім і оком не зморгнув.

Тепер Четансапа підняв палицю… і жбурнув камінь. За індійським поняттям честі, він відмовився од зброї, якої позбувся під час поєдинку противник.

— Ган! Ган! — пролунало з