Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
Противники кинулись один на одного і почали боротись. Четансапа скоро помітив свою перевагу, бо ліва рука противника, вражена ударом приклада в бою біля ставу, ослабла. Дакота спробував повалити противника, але Гірський Грім утримався на ногах.
Різкі вигуки спостерігачів запалювали обох воїнів до боротьби. Та ось Чорний Сокіл з холодним жахом відчув, що сили зраджують його. З рани на грудях потекла кров. Руки його випустили ворога. Хитаючись, дакота відійшов назад і впав на коліна на мокру траву. Запаморочення пройшло, і перед очима знову прояснилось. Він зняв з пояса порожні шкіряні піхви для ножа, притис їх до рани і знову натягнув зверху ликову пов'язку. Тепер Чорний Сокіл був упевнений, що руйнуюча сили кровотеча припиниться. Він добре знав, що чорноногий міг би використати цей час, напасти на нього. Але сітсікау теж був червоношкірим. Поєдинок між червоношкірими людьми не схожий на півнячий бій. Тільки коли Чорний Сокіл підвівся, чорноногий напав на нього. Але Четансапі вдалося схопити правицю противника і вивихнути її, і тоді його кулак міцно влучив чорноногого. Гірський Грім важко звалився в траву й непорушно лишився лежати горілиць. Четансапа нахилився і торкнувся безпорадного ворога на знак своєї перемоги.
Небо сяяло блакиттю. Виблискувала росяна трава. Земля парувала, а вітер, повернувши на північ, приносив з собою свіжу прохолоду.
Четансапа вимогливо простягнув руку і одержав назад усю свою зброю і зброю переможеного. Тоді підійшов до сиваша, розв'язав пута на передніх ногах і, взявши за повід, привів гарцюючого коня на середину видолинка. Потім видав різкий переможний клич, і друзі підхопили його.
Четансапа пильно дивився на гурт чорноногих, і його погляд знову впав на ту дівчину, що тримала на колінах мертву дитину. Вона посунула застигле тіло хлопчика, що, певно, був такого ж віку, як і Гапеда, до однієї жінки і встала. Дівчина йшла легко, і травинки охоче схилялися під її ногами, а тоді, непошкоджені, знову піднімалися. Чорний Сокіл, що взагалі не звик звертати уваги на жінок, мимоволі чекав, поки дівчина не наблизилась до нього. Смуток вбив у ній почуття страху. Вона глянула на ворога і показала своєю тендітною рукою на бойову сокиру переможеного, яку переможець застромив навскоси за пояс. Насупивши брови, воїн намагався прочитати на обличчі цієї чужої дівчини, чого їй треба. Вона стояла зараз зовсім тихо, як билинка в безвітря. Четансапа вийняв з-за пояса здобуту зброю і подав дівчині.
Вона стала на коліна, поклала ліву руку з двома простягнутими пальцями на землю і з силою вдарила сокирою. Кров бризнула з руки. Вона підвелась із скаліченою рукою і віддала дакоті зброю. Спокійно, як прийшла, так і повернулася дівчина до своїх. Четансапа тепер знав, хто вона. Не хто інший, як Сітопанакі. Свій смуток, що брата її переможено, дівчина виявила так, як велів звичай її племені.
Бобер підступив до вождя чорноногих, що непорушно лежав на землі.
— Ти йому дозволиш померти серед своїх? — спитав він Чорного Сокола. — Здається, в ньому ще жевріє життя.
Він нахилився і доторкнувся до непритомного, очевидно, для того, щоб переконатись, чи вірне його припущення. Але тоді хтось зненацька міцно схопив його за руку, і коли він випростався, щоб вирватись, то зустрівся з палаючими від ненависті очима чорноногого воїна. І одразу ж обидва чоловіки зчепилися в запеклій боротьбі.
Четансапа збагнув, у чому справа. Чорноногий, мабуть, подумав, що Бобер хоче доторкнутись до його беззахисного вождя і нанести йому так званий «удар» — «соир» прикордонною мовою. Взагалі з цим були пов'язані особливі обставини. За стародавніми уявленнями, походження яких уже більше не було відоме навіть самим індійцям, дотик до загиблого вважався другою перемогою над ним. Під час кінних боїв степових племен кожна сторона намагалася ще раз «вдарити» списом полеглих або поранених суперників, а друзі докладали усі сили, щоб оборонити мертвого від цього дотику, і тоді боротьба з обох сторін ставала ще запеклішою. Червоношкірі чоловіки вбивали один одного наради безглуздих марних «подвигів слави». Чорноногі, певно, вирішили, що Бобер хоче нанести такий «удар», і тому відразу ж напали на нього. Четансапа нічого не міг пояснити сітсікау, бо вони не розуміли його мови, і зараз годі було сподіватись, що вони заспокояться і звернуть увагу на його знаки.
Новий бій був неминучий. Дакоти мали чисельну перевагу і були краще озброєні. Вчотирьох їм легко вдалося подолати трьох ще боєздатних сітсікау, обеззброїти їх і вв'язати. Але лише тоді, коли полонені вже лежали перед ними на траві, вони зрозуміли, що сталося під час бою: батько братів Круків лежав ниць з розтрощеним черепом. Сокира якогось сітсікау влучила в нього. Але Гірського Грома вже не було. Він скористався з цієї нагоди, щоб втекти, і здалека доносилось тупотіння його сірого Жеребця. Четансапа скочив на сиваша і погнався за втікачам: старий Крук довгий час був його товаришем по мисливству та бойовим братом; смерть цього чоловіка сповнила дакоту обуренням і люттю.
Втікач, здавалось, повернув на північ, його майже не було вже видно на пагористій місцевості. Четансапа, переслідуючи ворога, лише зрідка помічав то розмаяне на вітрі чорне волосся, то темну гриву сірого, крапчастого жеребця. Потім він вистрілив, сподіваючись, що обидва брати Круки біля коней почують його постріли і будуть насторожі.
У чорноногого був чудовий кінь. Раз у раз йому вдавалося уникнути переслідувача. Четансапа ввійшов у такий азарт, як мисливець, від якого тікає дичина, що її він уже вважав убитою. Він полював, забувши і про час, і про своїх супутників, і опам'ятався лише тоді, коли витратив усі патрони.
Сиваш його шкутильгав, а, поглянувши вгору, Чорний Сокіл побачив, що сонце, прагнучи спочинку, вже давно схилилося надвечір. Він спинився — навкруги тяглися нескінченні одноманітні пасма горбів. В роті йому пересохло, язик прилип до піднебіння. Чоло та шия були мокрі від поту, як і боки жеребця, що з тремтінням здіймались і опускались. Пов'язка сповзла з грудей. Важко дихаючи, Четансапа з напівзаплющеними очима безсило повис на коні. Зараз він ладен був вбити навіть дрозда за те, що той так легко і вільно виспівував
