Том 10 - Леся Українка

У нас, окрім новин, написаних в листі до мами, злоба дня Лідина і Радина участь в хорі, що має бути на вечорі у княгині. Рада раз у раз заводить побіч мене, в салоні, щось досить невиразне, що має означати 2-у партію chorea des religieuses 1 або першу Les etoiles 2. Ліда вже раз співала на такому вечорі, зовсім expromtu, два романси і дві укрЕаїнські] пісні з чималим поспіхом. На сей раз в хорі співатиме і Ваня, і се велике чудо, бо Ваня тепер «старий професор» і залишив усякі неповажні речі і тільки з Мікою забуває про свою поважність. Врешті, Міка теж поважний, читає абсолютно кожний клаптик паперу, який попаде йому в руки, і веде з малою служанкою Заркою учені змагання про те, як треба читати слово Paris (Revue de Paris 3, н[а]пр[иклад]) — чи Павіс, чи ГІа-

, 1 Танець віруючих жінок (франц.)*— Ред.

2 Зірки (франц.).— Ред.

3 Паризький журнал (франц.).— Ред.

ві. Тепер Міка по цілих днях у нас, бо Лідини служанки порозходились, Ліда сама на хазяйстві і не має часу глядіти Міки. Врешті, такого young gentleman 77 завжди приємно мати при собі.

Ми з Радою сей тиждень шиємо різні речі, бо наша англічанка не ходить до нас сей тиждень теж через служанку (се тут на Юрія була така пошесть, що всі служанки або одправлялись, або хоч на тиждень празникува-ти пішли), ми, користуючись вільним часом, взялись до шиття деяких потрібних речей. По-англійськи я вже бреду, навіть писала до Шури листа по-англ[ійськи]! Учу тепер граматику (зложену для англічан) і пишу compositions 78 переклади (не з учебпиків, а так з якої книжки) і листи до фіктивних або справжніх friends 79.

А тут і кінець, бо треба листи одправлять, нема часу. Addio, carina mia І80 Цілую тебе і «мерлушек-крошечек».

Твоя Леся

168. ДО М. І. ПАВЛИКА

30—12

12 травня 1895 р. Софія 18 jу_у 95

Шановний друже!

Я оце до Вас з питаннями вдаюся. Не розібрала я Вашої фрази в листі до дядька про час початку виборчої справи, чи почнеться в початку іюня, чи в кінці його? Чи і Вас я не застану у Львові, як приїду пізніше? А потім така думка, чи не поїхати б і мені трошки по Галичині та Буковині, щоб побачити і край, і передвиборчу справу? Чи се не випадає? Як уважаєте? У всякім разі, я хтіла б відбігти в Чернівці по дорозі звідси до Львова і, може, на Угорщину, хочеться й мені бачити сей нещасливий край. Чи не маєте Ви там яких знайомих на Буковині, щоб помогли мені хоч по місті роздивитись і дали б пораду про всякі шляхи та дороги? Дуже мені буде прикро, як я проїду через Галичину так, як і торік, сливе нікого ие бачивши, се навіть погано буде.

Тому, прошу Вас дуже, напишіть мені, не гаючись, докладнішу відповідь. Я знаю, що під час агітації і Вам будуть циганські діти не милі, не тільки я, отже, слід би приїхати раніше, але дядько, видимо, не хтів би, щоб я раніше рушала, і доказує мені, що воно ще й цікавіше буде в’їхати в агітацію. Дядько ж сам раніше перших чисел іюля ст. ст. не може вибратись в Париж. Мені теж знайшлась би робота до скінчення за сі два місяці, але ж ради кількох тижнів лишніх не варто розбивати моїх замірів. Врешті, прошу у Вас поради.

Робота у мене остатніми часами йшла не шпарко, бо такі були справи, що було «не до солі». Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба, врешті, я ще Вам її покажу. Брошуру, може, й кінчу тута, а якщо пі, то вже будемо з Росії пересилатись. Хутко надішлю Вам ще один «образок». Читала я Вашу статтю проти Турб[ацького], перша половина дуже добра, а друга нам, мені і дядькові, ие сподобалась, вона виходить занадто особиста, а сій статті не годилось придавати характер самооборони, бо при напружених відиосипах у Вас з «молодими» й «старими» се могло ще більше пошкодити, дядько, власне, такої думки про се. Боже, що за нова комедія у Ок[уневського]? Ота угода з «москвофілами»! От уже країна несподіванок, ваша Галичина! Мені страх прикра була звістка про се. Ну, та, може, хутко буду говорити з Вами про се, то нема що писати. То будьте ж ласкаві, напишіть скоріш, аби я знала, як мені збиратись.

Бувайте здорові! Сподіваюсь, що Ви пе спересердя пе пишете до мене?

Л. Я.

P. S. Дядькове здоров’я поліпшало трохи, він почав лекції знову.

169. ДО М. І. ПАВЛИКА

9_21

21 травня 1895 р. Софія 18 у- 95

Шановний друже!

Замість обіцяного «Волинського образка» оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь. Як бачте, новий для мене genre! Ну що ж, будемо пробувати ще й таку струну. Коли 'Вам «Пророчий сон» не до сподоби (дядько каже, що він нічого собі), то відішліть його редакторові «Буковини» дк пам’ятку від мене, я все одно винна йому гречність, то нехай буде се — faute de mieux! 1 Вам, може, чудно, що я взяла такий поверховий тон, але ж говорити грунтовно на такі теми се значило б стріляти з гармат по горобцях, до того ж було воно сто раз говорено і далеко розумніше, ’ніж би я могла се зробити. Воно б можна й зовсім нічого не писати, але ж ’дуже вже розсердили мене сі безпардонні панове, тим більше що вони мені ще вдома обридли. Як треба буде, то я їм і надалі не спущу. Еге, a propos безпардонних, просив дядько, щоб Ви йому прислали остатню «Правду», там, де є про «Пора-бощеиный народ». Та й я вже давно не бачила сього створіння, а воно від часу до часу слід би.

Щодо відповіді Вашої [Турбацькому], то, може, й Ваша правда, <Ва&, може, зблизька видніше, очевидно, я ніколи не зрозумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки ^беруться за -розум, як