Том 10 - Леся Українка

Тепер щодо грошей, даних Яросевичеві, скажу, що і я не в праві розпоряджувати ними, бо я не відпоручник взагалі A. G.; у мене було одно всього діло, і я його справила, а більш нічого не було доручено мені. Про гроші Яросевича було сказано: нехай їх стребують у Яросевича конечне і нехай повернуть на в и б о р и. Отже, він повинен їх дати без балачки всякої. Окрім того, є 1000 р. (напевне знаю) на вибори. Остановка* отже, не в грошах, а в згоді і солідарності між самими радикалами. Що ж і хто тут може порадити?

Я не взялась би адвокатствувати за «Громадський голос» перед Яросевичем чи A. G., бо признаюсь, що не маю довір’я до Будзиновського з його товаришами, я їх знаю тільки V по тих звістках, які маю від Вас в остатній час, і звістки сі не збільшують моєї віри в серйозність сих людей. Може, я в них помиляюсь — хотіла б так думати,— але діло стоїть так.

Коли б «Громадський голос» видавали Ви або інша людина певна, то, вірте, я обома руками готова була б йому допомагати, я к-о т тепер помагатиму «Народові», а так скажу тільки: побачимо, що ще з того буде. Запевне я буду рада змінити своє недовір’я на симпатію, але ж се не робиться навмисне.

Бувайте здорові і простіть за такий лист, я його цілий день писала, то воно й видно.

Л. К.

164. ДО В. М. КРОХМАЛЯ

З квітня 1895 р. Софія 22/И 95, Софія

Желание Щиколая] В[асильевича] я, конечно, испол-ню со всей готовностыо, да мне и раньше было известно об его желании.

Так как дядя едва ли скоро соберется написать о сво-ем здоровье при его теперешнем состоянии, то я беру на себя ответить за него. Здоровье его довольно плохо, осо-бенно в последнее время: опухоль на груди сильно уве-личилась, давит, мешает єсть (в последнее время он ест только жидкую пищу), вследствие этой опухоли, по мне-нию доктора, происходит и кашель, который с Нового года не прекращается и который, в свою очередь, раздражает аорту. Разными паллиативами удается по временам уменшить кашель, но не прекратить. Упадок сил большой, ра-ботать почти нет возможности, чтение лекций приоста-новлено, м[ожет] б[ыть], впрочем, возможно будет возоб-новить их с наступлением более ПОСТОЯННОЙ ПОГОДЫ. По ночам боль в груди и бессонное или полусонное состоя-ние. Днем немного лучше, но от слабости почти не может сидеть. Из комнаты почти не выходит. Состояние духа угнетенное.

Есть надежда, что к лету будет лучше, т[ак] к[ак] ле~ том всегда бывало улучшение; тогда он, как и в прошлом году, поедет в Париж полечиться. Дальнейших планов ликаких, да и какие там планы?.. Материальные средства не велики {профессорское жалованье и никакого посто-роннего заработка), сами по себе они были бы достаточ-кы, но при больших расходах на леченье и воспитание детеД их хватает в обрез. Обеспеченности никакой, как и всегда бывало.

Обо воем этом я, хотя и обещала, по написать Щико-лаю] В[асильевичу] не могла, т[ак] к[ак] письма могли быть адресованы только к родственникам, а им я не могла сообщать таких печальных известий. Разумеется, я надеюсь, что о настоящем сообщении им не будет из-вестно.

Угнетенное состояние духа немало увеличивается от сознания печального положення дел на Украине. Пас-сивность укр[аинцев], отсутствие энергичпых заявлений и активной работы со стороны укр[аинцев] (по крайней мере ничего другого не видно из укр[аинской] почати в Галиции) сиособно действительно приводить в отчаяние и не только больных людей. Professions de foi в виде адре-сов юбилейных произвели, конечно, отрадное впечатле-ние, но вслед за тем настало еще более напряженное ожидание подтверждения выраженных там обещаний или намерений.

Впрочем, об втом Вьі можете узнать от Павлика, т[ак] к[ак] у него есть письма на эту тему наверное.

Йскренние приветствия Н[иколаю] В[асильевичу] и всем известным и неизвестным друзьям.

л. к*

165. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

8, 9 квітня 1895 р. Софія. ^ТіТ ^

Шановний друже!

Ваші листи до мене й до дядька ми отримали, я одпо-відаю на обидва. Згоджуюсь з Вами, що нам слід би мати свою газету популярну, але щоб перевести сю думку на практику, треба бути на Україні і довідатись про обставини, можливі співробітники etc.— історія не

проста. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто що дати на нього гроші то все одно, що кинути їх у піч, сі пайове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили. Комбінації, щоб Охр[імович] брав плату і передавав її Б[удзиповському] (а хто ж має писати?!), я абсолютно пе розумію, для сього треба іншої голови, ніж моя. Все у сих «молодих» таке нещире і louche 1 для мене. Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям, та ще таким, що починають просто з мошенства. На мою ж думку, якщо вони такі мудрі, що все вони ліпше Вас мають знати й робити і Ви б то їм ~ тільки гальмуєте справу, то нехай вони собі самі заводять зв’язки з Україною чи там з ким вони хотять, а то що ж се, справді, як їм треба, то Павлик іди сюди, а як інша фантазія візьме, то йди геть. У Вас же і без них роботи багато. Не бійтесь, що вони підуть до поляків, а як і підуть, то довго не вживуться, адже й поляки задарма грошей не платитимуть.

Дядько уважає, що Вам нема чого ображатись за контроль A. G. (я ж певна, що він се не по своїй волі видумав, а може, вкладчики натиснули його, у нього теж справа не легка!), бо, як каже дядько, гаразд було б, якби хто й на Ваші власні гроші наложив опіку, щоб Ви їх усяким Б[удзиповським] в позичку не давали. Не судіть A. G. за чіпляння до рахунків, йому солоно приходиться з збиранням грошей, того він так ними й доро-житься. Ей, «якби мені стільки грошей, як у того пана!» — скажу я словами пісні...