Том 10 - Леся Українка

давайте скоріш не то що «Торквемаду», а хоч і самих «Miserables» 1. Але я, наперекір натурі всіх поетів, дуже обачна і через те попрошу Вас перше прислати мені, коли можна, «Торквемаду» (будьте певні, що я Вам його «не зажилю»), бо я щось забула, як він мені здавався, коли я його читала, нехай я побачу, який він і чи втну я перекласти його. Певна річ, що коли б я взялась перекладати, то, звичайно, віршами, інакше се б значило зложити зброю долі перед В. Гюго та ще й після того, як уже було пробувано свої сили на ньому. Може бути, що я одважусь на сей переклад, тільки по буду займатись ним у Софії, а хіба дома, бо тут у мопс багато є роботи, надто з читанням таких речей, які в Росії трудно здобути або й зовсім неможливо. Додому думаю вертатись в початку мая (запевне, через Галичину), коли не затримає тут яка-небудь force supreme 2.

Прислала б я вам до «Ж[иття] і сл[ова]» дещо з віршів, та боюсь, що з них менше користі, ніж з моїх перекладів, через те, певне, ліпше буде, коли я скоріше скінчу переклад Берна. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев’яний він такий (і переклад, і сам Берн, с[еб]т[о] його стиль — протестантський). Певне, друга частина вийде ще гірше, бо я стратила душевну рівновагу, а тут уже, знаєте, не до стилю. У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все...

Бувайте здорові! Бажаю Вам всякого поспіху на науковому полі. Ользі Федорівні моє вітання; сподіваюсь на повороті застати її в ліпшому здоров’ї, ніж було навесні. Цілую всіх Ваших «драбів» і гречну дівчинку Ганнусю, то мені мила дитина!

Зостаюсь з поважанням

Л. Косач

159. ДО М. І. ПАВЛИКА

З березня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Вибачайте, забула Вам вчора послати фотографію, дуже спішилася з листом. Посилаю тепер. Дядько не пам’ятає, чи єсть у Вас така фотографія, чи ні, та все іншої у нього нема, і здійматись він не збирається. Врешті, ся добра і на нього похожа.

Бувайте здорові! Більше не писатиму, боюсь обриднути такими частими і довгими листами.

Л. К.

160. ДО 6. І. ДРАГОМАНОВОЇ

9 березня 1895 р. Софія 25 февр[аля] 1895, Софія

Милая бабушка!

Знов я запізнилась з листом до Вас! Спочатку все ждала, коли Рада писатиме, а вона так і не зібралась, правда що їй трудно писать по-руськи. А то ще й шарварок такий був першу половину января, то живі картини, тощо, все ж то я костюми шила і возилась чимало, а потім уже завжди буває так, що коли не зберешся зараз одписать, то так воно зо дня на день і відкладається. Та в нас і не дуже-то добре було, дядько простуджувався, та й тепер йому часом недобре буває через кашель. Коли б уже сей весняний час проходив, а то тут уже цілу зиму все якась дурна весна була, то дощ (і навіть з громом!), то знов сніг і вітер, от аби люди простуджувались. Тепер Ліда простудилась і не виходить з хати, впрочем у неї нема нічого серйозного, так собі кашель і горло болить. Кажуть, тут март завжди поганий буває, та, може, сей рік не буде такий, бо рано тепло почалось. За всю зиму я, може, раз десять надівала тепле пальто, а то все в літньому. Для мене воно добре, але не для всіх так. Рада уже давно не катається на коньках, бо льоду вже й званія нема. Ми з нею тепер учимось по-англійськи у одної англічанки, і Рада все ще ніяк не може наломити язик до сеї мови. Мені воно не так трудно дається, бо все ж таки я торік училась кілька місяців, тільки що роботи все ж багато, бо я беру на себе великі уроки,— стидно ж таким старим, як я, дитячі уроки брать! Зайнята я тепер немало всяким читанням та писанням, що навіть шити ніколи, як що й треба, добре, що з літа пошила все потрібне.

Недавно в Галичині справляли дядьковий 30-літній ювілей, і оце вчора получив він ті подарки, що йому дарували земляки, дуя^е гарні речі, особенно з Полтавщини все таке красиве і славно зроблене. В Галичині на ювілей зібралось багато народу і говорилось багато щирих речей, шкода тільки, що сам дядько не міг там бути.

Людм[ила] Мих[айлівна] недавно Вам писала, то я пе маю чогось нового написати, нехай трохи згодом напишу ще. Слово даю, що писатиму частіше. Цілую Вас міцно і прошу, пишіть до нас.

Ваша внучка Леся

161. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

11, 12 березня 1895 р. Софія 18 -ц- 95

Шановний друже!

Дуже я рада, що мої листи Вам влад. Не думайте ж і Ви довго над тим, що Вам мені писати, а про що мовчати. Я не боюся гіркої правди, бо я ж і зроду не надіялася, що моє життя буде вічно поміж квітками плинути, а перед очима все тільки хороші декорації пересуватимуться. Якщо кого треба щадитц то хіба дядька, а: мої плечі ще витримають і не таку вагу.. Правду кажучи, потіха Ваша не велика щодо гадяцьких справ, — тим-то й ба, що якби, avec si on mettraifc Paris dans une bouteille75. Поки ще там не попівська освісга' і т. п., а тим часом люди- собі горло ріжуть, шукаючи правди. Кривава ж вона, таяшравда! Та що вже!..

Ваша «сумно-радісна» звістка^ була для мене просто радісною. В добрий час! Коли люди так домагаються газети, то, мусить же, вона їм потрібна, а коли так, то нехай і підтримують її, чей же, навіть і у бідних галичан знайдуться гроші на таку маленьку газетку, у всякім разі, слід се випробувати.

Робота Ваша, не у гнів Ок[уневському], видно, таки дуже потрібна, та й, здається мені, Ви з Окуиевським ніяк не заступаєте один одному дороги, нехай він собі лізе помалу до тієї мети, до якої інші будуть летіти* що ж робити, коли не у всіх є крила. Шкода, що «Народна воля» мусить- перенестись у Львів,. їй якось більше годилось би на землі бути. Але я розумію, що інакше трудно. «Громадський голос» — назва1