паски святити, тільки тих пасок не їли, а після обідні пішли у комору богу молитись по-своєму. Трохи згодом повиходили із комори і пішли в хату. Потім брати пороздягались дочиста і стали бігать голі по огороду із свічками засвіченими. Повроблялись у грязь, у навіз і повходили в хату. Тоді повдягались такі нечисті, як і прийшли, позасовували двері, позавішували вікна і посідали. Менший почав шити чобіт. А старший каже: «Лучче заріж мене».— «Ще не прийшло времня»,— од-казав менший і став ходити по хаті. Бігла кішка, він її піймав за ноги і вдарив нею матір по виду. Мати засміялась. Жінка його злякалась і думає: «Як би його втекти?» А він глянув па пеї і каже: «Як утечеш, так заріжу», немов знав, що вона подумала. Тоді взяв шило і став штрикать куди попало старшого брата, а той його. І ніхто з них ні кричав од муки, ні стогнав. Так вони довго штрикали один другого. Потім менший узяв великий-великий ніж і став рубати голову старшому. А вони усі сміються (і жінка старшого!). А менша невістка зомліла. На дрібні шматочки порубав голову (а той і не застогнав ні разу!), тоді розрізав йому живіт, кишки ви.-пали... Менша невістка одійшла та й вискочила з хати. Батько тоді каже: «Синку, що ти робиш?» А він: «Мовчи». Прибігли люди; а двері знов засунуті. Виломили двері. Менший брат не дававсь, насилу десять чоловік його звалили (а який хворий був!). Зразу одвезли у остроґ, а потім одіслали у Полтаву на освіДительство-ваніє і усіх домашніх. Через місяць, чи що, вони усі, як є, вернулися додому. Самі розказують, що вони були тоді як дерев’яні, і ніхто з їх не зна, що вони робили. Як вернулися, то мати і менший брат раз у раз у чобіт дують, так як у самовар. Мати і тоді, як те все діялось, дула у чобіт. А як убийцю везли у острог, то він казав, що таке зробиться ще у двох мужиків, тільки не скоро. Він знов узяв до себе свою жінку, котра утекла тоді у друге село до братів. Живуть тепер, як і допреж сього случая».. Ось що розказувала їх двоюрідна сестра, а вона тоді ходила до їх дуже часто. Які книги вони читали, того не зна. Фершал, що робив «вскрытшз», казав, що все це було зроблено «в религиозном экстазе», чи то пак у «религиозном аффекте». Аналогічний випадок був у той же час у Роменському повіті. Кажуть, що такі урочисті дні, як великдень, та читання житія святих і євангелія привели їх у екстаз і вони робили, самі не знаючи що. Кажуть, що книг у них ніяких особливих не було, окрім тих житій, що вони накупили у «офеней», та по ярмарках; секти у них не було ніби ніякої, а так якесь безпам’ятство. їх і не судили, вони всі вернулися додому. Таких «религиозных помепіательств» розвелось дуже багато. Один хлопець, років двадцяти, усе виспівує псалми, тричі плює — одганяє нечистого — перед тим, як хреститься. Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорила і кожну мить кричала: «Давайте мені яблуко! Де Адамове яблуко!..» Жінка ся неписьменна була. Торік привозили таких божевільних у больницю щотижня по двоє, а то й більше...
От Вам і мальованщина, або і ще гірше. Шкода, що про такі діла трудно як слід довідатись, бо вони все якось скрито розбираються, певно, щоб не дуже лякати людей!.. Добре, якби люди, що близько бачать такі події, не мовчали про них, бо такі ж «епідемії» гірші від усякої холери, а ради їм не хотять давати.
І за що стільки людей гине?
Бувайте здорові! Правду кажучи, і сей лист, такий, що саме б у піч годився... Та нехай же люди знають, що робиться в нашому світі. А Ви все-таки не дуже журіться, може, воно все колись краще буде.
Л. К.
Даремне Ви противитесь фольклору, наука як наука, і не вона в тому винна, що на світі партачів багато. За що не візьмись по-партацькому, то все вийде негідне. Згадайте соціологів і Будзиновського.
Дуже мені до сподоби п. Крушельницька на портреті і Ваша мати, хотіла б я їх бачити насправжки. Чи буде в маю п. Крушельницька у Львові? Я, може, тоді їхатиму додому, хоч взагалі не знаю, як я виїду!..
157. ДО М. І. ПАВЛИКА
17
1 березня 1895 р. Софія ^ТГ ^
Шановний друже!
Посилаю Вам спис творів, що Ви просили, дядько сам його дав і сказав мені, що дошукуватись тут у бібліотеці його всіх творів російських] — даремна праця! Бо він і сам не знає вже, де вони були друковані, і чи єсть вони у нього, чи ні. Прийшлось би хіба скрині з старими шпаргалами розрити, та й то хто зна, чи не задарма. Він уважає, що досить списати важніші праці, лишивши на боці рецензії, замітки і т. п. Він рішуче застерігає, щоб і не пробувати говорити про його російські остатні праці під псевдонімом, бо тим можна накликати халепу велику на добрих людей. Що ж зробите! Колись, може, прийде слушний час, коли виявиться все. Врешті, про ті праці і так ті, кому треба знати, знають. Від себе скажу, що готова і далі помагати Вам в чому треба для Вашої праці.
Дядькове здоров’я все пе добре, кашель, і їсти трудно. Здається, за остатні два теплі, зовсім весняні дні йому стало краще, але сьогодні, па лихо, знов ударила зима і знов йому погано. Будем все ж надіятись на ліпше.
Ну, бувайте здорові! Ніколи —* зараз у мене англійська лекція (від певного часу ми з Радою учимось у одної англічанки)74, а я ще маю багато роботи різної, Спасибі за лист Щйколаю] II, хоч я вже його бачила раніш.
Д. К.
158. ДО І. Я. ФРАНКА
18
2 березня 1895 р. Софія 18 -jj- 95, Софія
Вельмишановний добродію!
Давно годилось би мені самій написати до Вас, та все якось «за недосужностию времени и за разными околичностями» не виходило. Після таких великих і так мало заслужених компліментів, які я мала від Вас з поводу мого перекладу, я уважаю його за пе конче добрий, але ліпше не можу зробити,— мені випадало б сказати:
