Том 10 - Леся Українка

«Життя і слово», хоч я й не думаю, щоб вона туди пасувала. Ви не сердіться, що я не прислала Вам тієї роботи, що обіцяла літом, се не через недбальство, я її писала, але вона не так вийшла як би я хотіла, видно, мені такі речі не вдаються. Жаль буде, коли мої образки запізно прийдуть до «Народу», врешті, Ви їх тоді де-небудь приткнете (в «Житті і слові» чи деінде). До Нового року я не мала часу писати, багато було хатньої роботи і люди вештались, а вже ввечері, коли найліпше писати, я була втомлена і зоставалось тільки лягати й читати. Ви ж ие забувайте, що я тут учуся, отже, більше читаю й слухаю, ніж пишу. Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати. Шкода мені, що не можна більше помагати дядькові в роботі, та все ж я помагаю йому, скільки він дозволяє. Він оце, бідний, кашляє все міцно, тільки сьогодні мовби трохи не так, а то ж, було, аж по ночах не спить; ще та біда, що тут і лікарів добрих нема. Нема гірше, як дурний лікар, часом більше пошкодить словами (знаєте, ота лікарська щирість, як у Нотнагеля!), ніж поможе рецептами. А тут ще й зима у нас гнила, на водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває. Не смійтесь — у нас питання про погоду дуже важне! Журять дядька Ваші галицькі справи, та й я була така люта, прочитавши про штуку Д[анилови]ча з «Хліборобом», що якби моя воля, то я б сього пана не то з партії вигнала, а загнала б там, де вже й перець не росте. «Да, жестокие, сударь мой, иравы»,— скажеш тільки, слухаючи про галицькі справи. У нас хоч і лінивство, і недбальство, і страх, та все ж хоч етика ліпше. Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! Бувайте здорові, мій бідний друже. Рада Вам кланяється.

Л. К.

152. ДО М. І. ПАВЛИКА

21-3

З лютого 1895 р. Софія 18 95

Шановний друже!

Посилаю Вам обіцяну роботу, властиве, початок її. Коли Вам такі речі годяться, то я згодом ще надішлю два-три подібні нариси, що мають іти під тою ж йазвою («Волинські образки»), на сей раз буде одного. Се справжні образки з натури, сливе дописи, тільки що мені не подобається форма кореспонденційна, то я собі їх писатиму в напівбелетристичній формі, так мені самій цікавіше, а я впевнилась, що тільки те цікаво для читача, що було цікавим для пишучого. Правда ж? Певне, через те мої публіцистичні проби виходять погано, що мені їх не конче цікаво писати. Отримали ми фотографії. Два види на Псьол гарні, але двір дядьків міг би ліпше вийти, коли б його з іншого пункту зняти. Але, звісно, і так се було приємно. Дядько тепер показує всім гостям «свою

батьківщину» і розказує про неї, згадуючи свої подорожі по лій та гостювання...

Не можу Вам нічого порадити щодо книг, та й ніяк тепер уже — Ваш лист прийшов у той час, як ми сиділи вкупі з дядьком, і я не могла не дати йому сього листа, то от вже тепер мені трудно бути в Вашій юбілейній конспірації проти нього. A propos, яне хочу, щоб він знав, що Чайльд виписаний по моїй раді, прошу не видати мене, якщо дядько питатиме. Врешті, от моя рада: може, вийшли які нові твори по історії та етнографії України, то з них виберіть що: небудь. Добре було б, якби достали добру і детальну карту (мапу) Полтавщини (видання генерального штабу, наприклад), а то й взагалі українських губерній; скільки раз дядько при мені жалував, що нема у нього такої карти нового видання. Врешті, пе знаю, чи се годиться і чи не дуже буде видно тут мою участь.

Рада буду, коли мій лист до товаришів послужить. хоч па що-небудь. Ви кажете: галичани його не варті; мені здавалось, що я там не дуже-то прислужилась га-личанам-інтелігентам взагалі, а радикальній партії по-частно, та се й не було моєю метою — прислужування їм. Мені душа горить, що справа гине, а ваших гіа-нів-радикалів, окрім двох-трьох людей, я ні за що вважаю, у compris 69 і «золоту голову», задля них я і мізинним пальцем не ворухнула б. Правди у них нема ні на гріш, я в них не вірю.

Людмила Михайлівна обіцяє Вам свого портрета, як тільки матиме. Ліда теж; Ліди Ви не бійтесь, вона зовсім не страшна, тільки що швидка і гаряча дуже. Написала б Вам про неї і про всіх більше, але вже й так ледве розумію, що пишу, за поспіхом — сьогодні особливо багато маю роботи з писанням. Бувайте здорові! Вірте, що я завжди готова помагати Вам, чим можу.

Л. R.

P. S. Посилаю 20 гульденів, половина на «Народ», половина на «Поступ». Для «Поступу» збираюсь писать брошуру, не знаю, як вийде, ще треба багато читати.

153. ДО М. І. ПАВЛИКА

12 лютого 1895 р. Софія 18- іі_ії 95

Шановний друже!

Nie mila ksi^dzu ofiara — idz, ciel§, do domuT,

He треба «Народові» моїх грошей, дайте їх на «Поступ» — «толкоз ми по добре»70. Щодо членства, то я ще сього не зважила, у всякім разі, я надіюсь бути фактично його членом, коли не формально. Я не знаю й так, чи не завдадуть мені прикрощів добрі люди на повороті додому. Врешті, ще побачимо. Ви розумієте, що я не «страха ради» роздумую, а ради практичних причин, я б не хотіла в’язати собі руки більш, ніж вони вже зв’язані, у мене тепер думка росте і вже й так переросла ту рамку, в якій можна робити що-небудь одкрито в Росії. О, якби я була певна в своєму таланті!.. Ну, та що про се говорити?

Про комісіонера дядько Вам писав. Хату дядькову можна ширити, хоч дядько не зовсім її признає, але, на мою думку, то ще не багато значить, що ганок змінений. Не дуже палягайте на дядька з роботою, бо він і так робить не тільки «все,