Том 10 - Леся Українка

своїм cassetete chinois як я називаю її господарство. Помогти ж їй трудно, бо вона не дає, та й дядько привик, що вона все впоряджає, і через те не вірить в роботу інших. В 1-й год. ми обідаєм, за обідом, коли дядько мається ліпше, багато розмов, анекдотів, а часом і спорів. По обіді, коли ми п’ємо «турско» кофе, дядько йде спати і спить години 1 2 — 2. Рада тим часом знов іде на урок літератури або німецької мови. В 5-й або 6-й год. ми всі п’ємо чай, а дядько молоко, я часом іду з своїм чаєм до дядька в хату і там розмовляємо, або він собі пише, а я читаю його книжки та розглядаю усякі єгипетські морди (Maspero2 і т. п.). Коло того часу приходить Ліда, часом з нею Ваия, Міка до нас по ходить, відколи зима стала, розповідають різні софійські новини, при чім Ліда гаря-читься і лає болгарську політику, болгарських] політиків, Ваня при тому посміхується і примовляє: «Гайде-гай-де, Лідочка, с твоей демагогией!» А Ліда ще гірш забирає: «Non-non, c’est un sale pays que 9a! N’est ce pas, papa?..» 3 Різні такі дебати часом кінчаються дуже бурно. Взагалі у Ліди досить імпетуозний характер, се в неї вже так з дитячих літ.

21. Перебився мій лист двічі, і вже таке з нього вийшло, що я й сама не розберу, отже, не суди з властивою тобі суворістю присуду,— врешті, можеш сказати: ет!

Чого це ти на себе кожний раз видумуєш якісь небилиці? То ти зле, то заздрісне, бог зна що! Ще хто готов повірити, що се правда. Самоаналіз річ добра, але не слід його обертати в «самоедство», бо се «в большом количе-стве вещь нестерпимая», я се знаю з власного досвіду.

Я теж помічаю по твоїх листах, що ти трохи змінилась, але, мені здається, зовсім не в гіршому напрямку. Що найліпше, се те, що ти почала товариське життя, я рада за тебе.

Цікава б я побачити сю наймолодшу молочну путь. Чи стріваєш ти коли Галю Рубісову? Вона, здається, порядна дівчина.

Ну, бувай здорова! Та вже, певне, сей лист прийде на свята, то можна сказати: «Святий вечір, добрий вечір! Усім добрим людям». Цілую тебе, маму і всіх.

Твоя Леся

1 Китайською головоломкою (франц.),— Ред.

2 Масперо (франц.).— Ред.

3 Ні-ні, це огидна країна! Чи пе так, тату? (франц.).— Ред.

Посилаю вам Rhapsodie Bulgare !, вона досить трудна, попросіть перше М[иколу] Віталійовича] заграть, а потім пробуй ти сама, може, вивчиш, се досить гарна річ, основана на народних піснях.

[Чи] вислала мама ті ноти, що я її просила (Чай-ковського романси) .

148. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1

1 січня 1895 р. Софія Ів^Эб, София

Честита ти Нова година!

Бажаю тобі всякого поспіху на всіх полях, на науковому і на людовому!

Твоя Леся

149. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ Початок 1895 р. Софія

Милая бабушка!

Поздоровляю Вас з празниками і бажаю Вам всього найкращого. Ви вже хоч ради празника простіть мене за те, що я була не дуже-то акуратна в переписці з •Вами.

Сей місяць у нас було чимало роботи, перше з бібліотекою дядька, що ми приводили в порядок, а послі з усяким шиттям. Я шила собі плаття зимне, що мені дядина привезла з Парижа, а потім різні костюми для живих картин, що ми з Радою хочем устроїть на різдво. Я хочу постаратись, щоб Рада не скучала на свята і щоб згадувала той рік, коли я була з нею. Бідна дівчина не дуже-то весело живе серед сих болгар. Як же там у вас, у Радячі? Певне, будуть на різдво всякі вечори та спектаклі?

Напишіть мені, пожалуйста, де Антоніда Семеновпа? Чи вона в Гадячі? Перед моїм виїздом вопа писала мені, що поїде з сестрами жити в Полтаву. Дайте, прошу Вас* її адрес, а то я дуже винувата перед нею, що не зібралась в свою пору написати до неї, а тепер от вже й не знаю куди. Чи давно Вам писав дядя Саша? Як там вони всі поживають? Я давно нічого не чула про них. У нас тепер все досить гаразд, бо дядькові трошки лучче, а то тижнів два тому назад він було простудився. Коли він слабий гірше, то всі в домі самі не свої і тоді якось ні писать, ні робить нічого пе хочеться, та от тепер, слава богу, лучче. Може, як-небудь ся зима краще пройде, ніж прошла. Не сердіться на пас, милая бабушка, і пишіть скоріше, як Ви поживаєте і як Ваше здоров’я. Мій по-клоп всім гадяцьким знакомим.

Цілую Вас міцпо!

Ваша внучка Леся.

150. ДО А. С. МАКАРОВОЇ

11

23 січня 1895 р. Софія 18 ■у 95

Оце які Ви, справді, дорога моя Антоніна Семеновна? Ну, виппа я перед Вами, се так, та нащо ж уже наводити на мене таке, чого у мене і в мислях не було? Тепер же я Вам по правді розкажу, чому я не писала до Вас: перед виїздом з дому було мені не до писання, бо і часу не було, та й мене самої -все одно що не було, так мої думки в різні сторони порозбігалися. А приїхавши сюди, я з місяць нікому не писала, навіть до мами з примусом писала. Стільки було нового, розмов, розпитуваннів, що ми розходились по своїх кімнатах тільки пізньою ніччю, коли вже люди не пишуть, а сплять. Ну, а потім я вже раз почала писати Вам листа, та згадала, що Ви вже, може, у Полтаві (як Ви писали мені), то й спинилася. До бабушки, як Вам відомо, я тож не дуже-то писала. А от тепер довідалась про Вас, то й пишу, не гаючись (сюди листи довгенько йдуть, то й Ваш я недавно одержала). Оце ж і вся причина мого иеписання, як бачите, зовсім проста. Тепер що ж Вам інтересного найперше написати? Скажу Вам, що, певне, на світі таки нема того, що люди щастям звуть (се, впрочім, не дуже ново!). От як я тут, здається, й могла б щасливою буть, так не

ВИХОДИТЬ. Як я