Том 10 - Леся Українка

то прийшлось би мені хутко втікати з Болгарії, а так я таки, може, дочекаюся Вас тута. Як же Ви доїхали до Парижа? Чи дуже було Вам гаряче? Як мається дядина? Я чогось певна, що вона в Парижі поправиться. Поправляйтесь Ви там, а я буду тут, я думаю, що тут мусять згинути всякі невралгії та інші хвороби, хоч би від самого повітря й води. Тут чогось моя патура перемінилась,л я почала вставати рано (в 7!/2 г.), раніше Ради і Ліди, і лягати рано (11—12 г.), ходити можу навіть по каміннях вгору, як було колись в Новоград-Волинську, так що, може, буду й справді «на дереве» (бачите, які мої ідеали тута!). Щодо всякої їди, то при Лідиній дотепності і фантазії можна завжди мати обід — improvisation 59 і вечерю — impromptu60, при тому навіть вино і чорне кофе маємо. Не знаю, як хто, а я не голодна. Правда, се стоїть не мало біганини Ліді і Раді. У Владаї живе якийсь дух ми-ролюбія, бо відколи ми тут, ніхто ні з ким не свариться, тільки один Міка повторяє своє вічне «магар, магарица» 61, але то в щот не йде. Я все броджу і роздивляюсь на околиці і через те до вчорашнього вечора пера в руках не держала, дарма що обіцяла багато писати у Владаї. Ну, та я ще стримаю свою обіцянку, нехай лиш трохи одійду після Софії,— от нещасні люди ті, що в ній зостались! Тут усе добре, тільки що «беткі» жить не дають, ми з ними ведемо війну завзяту і сподіваємось, що перемога буде наша. Мені подобається, що тут є куди прикласти мої імпровізаторські здібності, і я імпровізую убрання хат

з папороті, зілля і т. п. Ми всі маємо окремі хати в одному домі, і я тому дуже рада, бо та хата, де живо пані Несторова і де ми мали жити, мені зовсім не до сподоби, бо то шматок Софії, та й годі. Бувайте здорові, вибачте за нефілософський лист, філософія десь розлетілась по горам і нетрям, може, через який час вернеться, тоді побачимо.

Цілую Вас, і дядину, і Зорю незнайомого.

Ваша Леся

130. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

1 серпня J894 р. Владая 20/ѴП

Дорога дядино!

Видно, справді Вам зосталась в пам’яті лілова блузка, коли Ви такі добрі до пеї, що пам’ятаєте її просьбу. Спасибі Вам, що згадали написати «чирюсам» з дороги. Сподіваюсь, що Ваша подоріж була добра до самого Парижа і що Ви там скинули всі софійські слабості. Щодо мене, то я тут дуже добре маюся, і владайське життя іде мені на користь. Ми з Радою ходимо по владайських планинах і маємося в найкращій приязні. Рада, видно, добре пам’ятає Ваші наставленій, бо дуже толерантно і філософськи відноситься до різних дрібпих прикростів і невигод, які, звісно, часами трапляються. Вапя був у нас у Владаї двічі, оце сьогодні недавно пішов у Софію (тепер 9-а година рано), був він у нас з тим знаменитим Ал. Копстан-тиновим,— щось мені сей пан не сподобався, якесь у нього поводіння грубе і не конче приємне. Врешті, бог

з ним.

Пані Несторова і Мінцеси тута, здається, устроїлись добре. Мінцес найняв собі верхового коня і сливе щодня їздить в Софію і робить нам гречність, відправляючи наші листи, возячи нам книжки і т. п. Але со не позбавляє і Вато від порученнів — здумайте собі, віп мусить мепі купувати черевики і при тому старатись не показувати, що він сього терпіть не може! Героїзм, вартий надгороди! Ліда хазяйнує завзято. Хазяйнувати в Владаї річ дужо поетична, бо вимагає багато фантазії, немало її потребувалось і для убрання хат, але ж зате у нас тепер справді нічого собі. Я потрошку увійшла в норму, почала читати, і писати (принаймні листи), і навіть шити, чого вже давно не було. Се, певне, від того, що тут нема такої пекельної спеки, як в Софії, хоч все-таки досить гаряче, от тільки сьогодні холодніше, бо сеї почі дощ ішов.

Шкода, що Вам треба було їхати в Париж, то б ми могли добре провести літо тут вкупі всі. Але вже нічого робить, тепер можна думати хіба про те, чи то ми з Вами ще зобачимось тута. З Олесиного листа до мене мені здається, що вони з мамою неначе заміряються їхати за границю, тоді, либонь, треба буде мені рушати додому, бо вони ранше мого приїзду не рушать — адже ж і я поїхала «на пробу», мовляла Оксана. Але се все дуже непевно, треба ждати дальших листів.

Пересилаю Вам лист мами і Олесі.

Скажіть дядькові, що я тепер і на крилах літаю, і на чотирьох лапах лажу (перше в переносному, а друге навіть в буквальному смислі) — се одне, а друге те, що Ре-нан при всій його історії, критиці і пр. і пр. все-таки піп,

і се йому шкодить. А тепер бувайте здорові всі троє та споминайте мене якими хочете словами. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Мені, було, трапилась сумна пригода — загубила часи! Але хазяїн, спасибі йому, знайшов їх на ііланині, і я зосталась жива.

131. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1 серпня 1894 р. Владая

Дорога моя люба Олесю!

Бідні ми, далебі, з тими листами, що вони пропадають. Вибачай, що я нападалась на тебе за неписання, живучи тут, я забула, що листи часом мають звичай пропадать, а через те ніяк не могла зрозуміти, як-то може бути, що від тебе весь час не було ні слова. Але тепер все гаразд. Не журись, дитино моя, все гаразд буде, і твоя доля не загинула, вір мені, не в таку ти годину родилася, щоб твоя доля погибала. Як не тепер, то може трохи пізніше, а ти будеш тут. Не думай, що я пишу сеє пізніше, аби тебе задурити. Я справді не дивлюсь тепер на дядькове здоров’я так розпачливо, як перед виїздом сюди. Дядина пише, що він краще переніс тепер подоріж в Париж, ніж торік (невважаючи на те, що тепер він не кладе льодУ на аорту). Дорога сюди не така вже тяжка і не така вже дорога, мені вона коштувала з усіма тратами, їдою, оста-новкою у Львові і т. п. 15 р. і 50 гульденів К їхала я без жадних інцидентів, на границях мене