Том 10 - Леся Українка

їх інші люди. Коли ж партії сі газети були невлад, то треба було заложити інші і все-таки що-небудь робити, а не тільки «будіровать» Вас. Як вони собі хотять, а Ви все-таки діло робили (хоч і не так, як їм хотілось), тим-часом як вони все збирались здивувати світ чимсь надзвичайним. Ну, пождемо ще з’їзду, чей, там щось виявиться. Тільки я, так як і дядько, не розумію, нащо то треба ділити з’їзди радикальної партії на офіціальний та неофіціальний, на один кликати мужиків, на другий ні. Сі з’їзди без мужиків (партії мужицької par excellence) похожі на з’їзди якихсь диктаторів. Так само я не знаю, нащо ставити кандидатури такі, що вже напевне не вийдуть добре? Мені все здається, що Ви даремне подались у Броди,— чому Ви не йшли туди, де Вас люди знають? Я не бачу користі з того, якби Вас навіть вибрали у Бродах,— що з того? Хіба Ваша робота там? Врешті, я, може, так думаю через те, що не знаю «місцевих обставин», правда, мені нема звідки їх знати, отже, я вимовляю свою думку так, як вона в мене зложилась. Ще теж я не розумію, чого вибори так дорого коштують, адже подорожі і льокалі не така вже дорога річ. Коли ж гроші потрібні «для впливу», то їх шкода на се, бо се зпачить оплачувати деморалізацію. Ліпше обернути ті гроші на що кращого. Міцна партія мусить мати вплив і без грошей, а інакше її вплив нічого не варт, хоч би й як багато коштував. Така знов моя думка, і я знов її кажу, не думаючи про «місцеві обставини». Arbeitgeber казав, що на сі вибори він не обіцяв напевне підмоги, але, може, й зробить що-небудь. Ой, коли б Ваші люди 'знали, як-то легко йому справджувати свої обіцянки, та коли б вони навчилися в нього справджувати їх... Щодо дарунків (між іншим — не треба було, щоб дядько знав мов «ка-сательство» до них), то було б добре, якби замість віпка була книга «English and Scotch ballads» Child’а57, але треба щоб Ви знайшли спосіб порадитись про се з Arbeitgeber’oM. Се книга дорога (коло 200 franc58), та й чи не занадто вона мудра для земляків дядькових? Тільки се був би приємний дарунок, бо дядько дуже журиться, що не може її купити, бо дорога, а тим часом се гарна і потрібна для нього фольклористична книга (пісні баладного змісту у всіх пародів). Так от нехай думають земляки. Коли буде книга, то сказало написати так:

1304—1894, Гадяч

Михайлу Петровичу Драгомапову, славному борцю за волю, освіту та економічний добробит русько-українського народу.

Щодо яких інших дарунків і написів, то я нічого но знаю. Щодо «Поступу» і т. п., то дядько вже сам писав про се.

Ми вам пришлемо хутко, може, одну статтю напів’-юмористичну, за неї мене, може, колись розірвуть, коли довідаються, що се я, але нехай! Ще я пришлю Вам переклад статті про Біблію. Дядько радить мені заїхати в Коломию, та я, відай, так і зроблю. Буду, певне, в другій половині іюля. Врешті, я ще напишу. Бувайте здорові. Пишіть.

Л. У.

Дядькове здоров’я нічого собі; після 5 іюля (ст. ст.) він їде в Париж.

Не вспіла я Вам нічого про наші тутешні справи написати! Пождіть трошки, посилатиму рукопись, то вже тоді напишу.

128. ДО ОКСАІІИ, ІСИДОРИ ТА МИКОЛИ КОСАЧІВ

13 липня 1894 р. Софія

Любі мої людкове, Оксаночка, Микось і Дора!

Спасибі вам, що ви мені написали, мені ваші листи були дуже цікаві. Дядина і дядько теж їх читали і були ними дуже довольні. Маусикові картинки сподобались, а найбільше біла миш. Він казав, щоб написати: «много здраве на лелька Дора» (нехай буде здорова тіточка Дора). Маусик був оце недавно трошки слабий, але тепер уже здоровий. Він тепер перестав ходити в платтячках, а вже носить хлоп’ячі матроські костюми і дуже ними хвастає. Ліда йому привезла костюми з Лондона («лондонські дрешки») і воєнну червону шапку з Парижа, а, окрім того, ще в нього єсть турецька шапка, і коли він її надіває, називається «турчин палапук», а коли французьку військову шапку, то зветься «жабські офіцерин», а коли лондонський костюм, то тоді вже він «лондонско момче».

З нього хутко здіймуть портрета, то ви побачите, яке те «лондонско момче». А чому ви пе присилаєте тих фотографій, що Миша поздіймав. Тут всі дуже хотять їх бачити.

Недавно ми з Лідою і з Радою ходили дивитись, як маленьким школярикам і школярочкам роздавали нагороди за те, що вони добре учились. То перше тії діти співали різних болгарських, французьких і німецьких пісень і танцювали кругом (так похоже, як гречку танцюють), потім представляли якусь французьку п’єску, а під копець грали таку музикальну п’єсу, де треба було грати па різних забавках, шуміти дзигою, свистати водяним соловейком, кукати зозулею, бубоніти на дитячому бубні і ще на якихсь дитячих струментах грати, а при тому великі люди пригравали на скрипці і на фортеп’яно. Частий був сміх і потіха! Потім, коли все кончили, то почали роздавати дітям книжки в нагороду і надівати великі вінки на голову, такі великі, що у інших дітей і мордочки не видно було з-під них, бо діти були маленькі, деякі менші від Маусика.

Напишіть мені ще листи, що ви робите і як маєтесь,. Напишіть, чи вивчився Микось плавать, чи ще й досі в нього голова переважує? Треба непремінно, щоб ви прислали того портрета, де є Микось, Дора, Дмитро і кінь»

Я вам потім іще що-небудь напишу, а то тепер жарко писать. Цілую вас всіх.

Ваша сестра Леся

129. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА

19

31 липня 1894 р. Владая 18 уЦ 94

Любий дядьку!

«Э! Я на дереве!» або, принаймні, під деревом і на горі. Моя лісова душа заспокоїлась, дерева єсть, чагарі єсть — чого ж іще! Окрім того, я, еп ша qualite de poetesse1, знаходжу, що Владая похожа па Парнас з різними гіпокренами і кастальсышми потоками. Поток тут дуже славний, він шумить у мене під вікном день і ніч, наче велика ріка. Я вже купалася в ньому вчора і ще не раз скупаюсь, бо вода не дуже холодна і, здається мені, се добре буде. Се добре, бо якби не можна було купатись,