Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Закрилася югою даль розлога, Перехопив дихання кминний дух. Де хмароньки, а де з кульбаби пух? Тремтить у синяві небес тривога. Від завірюх колючих потерух Прогрілась наскрізь польова дорога, Де і ночами не стихає рух. Пал поглядів травневих не потух, Пташиний підліток довкола стога Лякливо звершує свій перший круг. III В тумані грають буйно хвилі Шари. З криниці в гаї — полум'я ковток. Сміливих мрій непереборні чари, Розважливості перший холодок. Шугає яструб мислі крізь гущари Над осокою річкових заток. Вкриває осінь інеєм стіжок, Згущає, за традицією, хмари. Розплутать хоче блискавиць моток Ніч горобина. Горобин стожари. В слідах копита зблискує льодок. Стерня сивіє. Дощ — як шум лоток І, наче з обгорілої конари, На вруно пада золотий листок. IV

Віконницями мружиться світлиця.

В перинах білих тишина куня.

Від холоду посиніла синиця

Ніяк не може дочекатись дня.

Ріці, як дідові-рибалці, сниться

Луска линів, як лицарів броня.

А з-під коріння вікового пня

Пульсує вкрита кригою криниця.

Крякоче на відлигу вороння

З ялини, що стоїть немов дзвіниця.

Сідлає день гарячого коня,

Блакитна млиця сонця не спиня.

І в синяві небес, як сніг, іскриться

Двох реактивних смужок полозня.

З БОЛГАРСЬКОЇ
Кирил Христов
ДОЩ ІЗ ХМАРИНИ Хустки в густих житах цвітуть, мов жар, і сонце, сонце розлилося — жнива… П'є з глека воду молодий косар, і тішить зір йому блакить сяйлива. Опівдні з лісу вийшла тиша. Хмар ніде не видно, та ріка шумлива, мов здивувалася, зайшла в шувар, на лотоках заграла, й раптом — злива! Цівки води, мов крицяні прути, вбиваються у землю з висоти, дощ — огорожа рівна і блискуча. А поруч (камінцем туди докинь!) — погода, й пісня, й під небесну синь встає за вершником пилюки туча. Я Світ — у мені. Дзюрчання ручая, шемріння крил попід небесні створи, і квітки безіменної прозоре, ласкаве просявання — все це я. В мені — весна, що зеленню сія і кригою, котрою вкриті гори, в мені — безодні неба, сонць простори, глиб темряви і днини течія. І смертне все, і все, що незнищенне, в життя і в смерть проходить через мене, туди й назад — незмінне і притьмом.