Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь
В краях цих історичних, екзотичних,
Серед руїн прославлених античних,
І мною зацікавляться, надісь;
Мене у давніх творах драматичних
Вони дражнили Old Iniquity[170].
С ф і н к с
Чому?
М е ф і с т о ф е л ь
Цього не знаю, як і ти.
С ф і н к с
Нехай! Поглянь на зорі угорі —
Що нам вони віщують в цій порі?
М е ф і с т о ф е л ь
Зоря в зорю, ще й місяць сяє ясно,
І при тобі я чуюся прекрасно,
Левина шкуро, у теплі й добрі.
Чого ж нам попід зорями ширяти?
Загадуй краще загадки, шаради.
С ф і н к с
Та загадку не штука б то завдать,
Чи ти ж себе зумієш розгадать?
«У знадобі і доброму й лихому,
Тому — мішень, поборювать лукаве,
Тому — товариш-друг у всьому злому,
І все то те — Зевесу для забави».
П е р ш и й Г р и ф
(клекоче)
Женіть його!
Д р у г и й ґ р и ф
(іще дужче)
Погана бридь!
О б и д в а
Чого там з ним і говорить!
М е ф і с т о ф е л ь
(огризається)
Ти думаєш, що, може, в гостя нігті
Так не вдряпнуть, як у самого кігті?
Попробуй лиш!
С ф і н к с
(лагідно)
Гаразд, як хоч, сиди,
Та не до речі втрапив ти сюди;
У себе вдома ти завжди утішний,
А тут чогось ніяковий, непишний.
М е ф і с т о ф е л ь
Ти зверху мов мальована картина,
А знизу глянь — страхітлива тварина.
С ф і н к с
Говориш ти собі на безголов'я,
У нас у лапах — сила і здоров'я,
А в тебе — кінське копито,
І ти між нас ніщо й ніхто.
Сирени[171] заспівують прелюдію вгорі.
М е ф і с т о ф е л ь
Що то за птиці на тополі
Гойдаючись заводять спів?
С ф і н к с
Не слухай їх; людей доволі
Той зрадний спів із світу звів.
С и р е н и
Нащо вам потвори ниці,
Що торочать вам дурниці?
Ми літаєм знадним роєм,
Ми співаєм ладним строєм,
Ми сирени-чарівниці.
С ф і н к с и
(передражнюють їх на той самий голос)
Поховались там у листі
Ви, хижачки пазуристі, —
А істоту нещасливу,
Що заслухається співу,
Ви розшарпаєте враз!
С и р е н и
Гетьте, зависть і ненависть!
Голубливість і ласкавість
Хай панує проміж нас…
Чи на полі, чи на морі,
Чи в небесному просторі,
Ми привітні повсякчас.
М е ф і с т о ф е л ь
Оце іще мені новини!
За звуком звук іллється, лине,
Неначе струни виграють…
Та хай виспівують як хочуть,
Хоч звуки вуха і лоскочуть,
До серця все ж не дістають.
С ф і н к с
До серця, кажеш, шарлатане?!
Якесь пуздерко шкуратяне
У тебе в грудях там, мабуть.
Ф а у с т
(надходить)
Приємне це видовище незвичне:
В потворному угадуєш величне…
Усе мені віщує тут удачу;
Кого це я перед собою бачу?
(указуючи на сфінксів)
Із цими говорив Едіп[172] колись,
(указуючи на сирен)
Між цими в путах корчився Улісс,
(указуючи на мурашок)
Оці скарбів найвищих осягли,
(указуючи на ґрифів)
А ці їх вірно й щиро берегли…
В душі моїй встають привабно-кличні
І постаті, і спогади величні.
М е ф і с т о ф е л ь
Раніше їх прокляв би ти,
Тепер зробився менш суворим:
Де милу думаєш найти,
Радієш часом і потворам.
Ф а у с т
(до сфінксів)
Озвіться, левожони, ви до мене:
Чи хтось із вас не бачив тут Гелени?
С ф і н к с и
Ми не зазнали вже