Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
І я до вас — на ногу я терплю,
Ходжу й танцюю через те невправно,
Як слід і реверансу не зроблю.
М е ф і с т о ф е л ь
Нехай я вам на ніжку наступлю.
Ч о р н я в к а
За любощів буває лиш подібне.
М е ф і с т о ф е л ь
Мій дотик має значення осібне,
Бо схоже схожим лічиться завжди[152]:
Нога — ногою, й інші члени тіла
Так само. Ну, давай її сюди!
Ч о р н я в к а
(скрикує)
Ой, ой, болить! Нога аж захрумтіла!
Мов копитом!
М е ф і с т о ф е л ь
Боліло? Півбіди!
Зате тепер безпечно йди до танцю
І тисни ногу під столом коханцю.
Д а м а
(протовплюється)
Пустіть, пустіть! Страждання нестерпуче
Мене мордує, щире серце рвучи:
Ще вчора він як тінь ходив за мною,
А нині зрадив — водиться з другою.
М е ф і с т о ф е л ь
Це дуже зле! Та слухай-но сюди:
До нього ти знеобачки підкрадься
Й цим вугликом тихенько проведи
На рукаві й на плечах — в три ряди,
І в ньому мусить каяття озваться;
А вугіль з'їж — але не запивай,
І вернеться до тебе той гультяй,
Благаючи простити винуватця.
Д а м а
Він не отруйний?
М е ф і с т о ф е л ь
(ображено)
Вперше я зустрів,
Що славний лік підозрюють зухвало!
Та цей же вуглик з тих кострів,
Що ми розводили, бувало.
П а ж
Люблю я, а мені все кажуть: «Ти — хлоп'я».
М е ф і с т о ф е л ь
(набік)
Кого тут слухати — і сам не знаю я.
(До пажа).
Як з молодою справи не вдалися,
До літньої гарненько підкотися.
Інші протискуються до нього.
Од тих відмігся — інших піднесло;
Чи говорити правду їм на зло?
Та з правдою гляди, щоб не вклепавсь ти…
От халепа! Та де ж ти дівся, Фаусте?
(Озирається).
Та притьмарились в залі вже свічки,
Заворушились раптом двораки
І розтеклися ген по коридорах,
По ґалереях довгих і просторих,
І повагом ідуть все далі й далі,
Аж от зібрались всі в лицарській залі;
Високі стіни в пишних килимах,
Скрізь старосвітська зброя по кутках…
В замовах тут не бачу я користі, —
Завжди є духи у такому місці.
ЛИЦАРСЬКА ЗАЛА
Тьмяне світло. Ц і с а р і п р и д в о р н і займають місця.
Г е р о л ь д
Як довг велить, охоче б я промовив,
Що за вистава зараз тут почнеться,
Але не зважусь — духів чую повів,
Навкруг чудне й непевне щось снується.
Нанесено вже крісел і стільців,
Проти стіни якраз сам цісар сів
І розгляда на килимах прибитих
Зображення баталій знаменитих.
За ним посіли зверхники вельможні,
Та й далі в залі лави не порожні;
В урочій тиші не одна там любка
До любчика підсіла, як голубка.
Наставились цікаво зори й слухи:
Готові ми! Нехай приходять духи!
Сурмлять сурми.
А с т р о л о г
Почнися, драмо, — владар так велить,
Розсуньтесь, стіни, в цю врочисту мить!
Нам магія полегшує ігру:
Ось килим звивсь, немов од пожару;
Кудись углиб заникли площі стін,
Простора сцена раптом уродилась,
Вся таємничим світлом освітилась, —
І я виходжу на передній кін.
М е ф і с т о ф е л ь
(висовується із суфлерської будки)
Я успіх матиму, раз роль у нас така:
У підшептах нема над чорта мастака.
(До астролога).
Усіх світил збагнув ти місце й час,
То зрозумієш добре мій підказ.
А с т р о л о г
Велінням чар здивованим очам
З'явився враз масивний древній храм;
Мов той Атлант, що небо підпирав,
Ряди колон тримають архітрав[153];
Вони напевне здержали б і гору,
Бо досить двох будові за опору.
А р х і т е к т о р
Даремно носяться зі стилем тим античним!
Шляхетним грубе звуть, безпомічне — величним;
У ньому все — незграбне і важке.
Мені миліш мистецтво не таке:
Гінких колон люблю в безкрай стремління,
Високий зліт стрілчастого склепіння.
А с т р о л о г
Прийміть як дар астральних дій мінути[154]!
Хай словом чар ваш розум буде скутий,
Нехай натомість бездоріж буя
Фантазії свавільна течія.
Глядіть на те, за чим сюди прийшли ви;
Ми вірити повинні в неможливе.
Фауст підіймається на сцену