Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
На повні груди ви зітхнули,
Тривоги й клопоти забули,
Мов юнаки, ви горите!
П і д с к а р б і й
(увіходить, показує на Фауста і Мефістофеля)
Спитай у них — вони зробили те.
Ф а у с т
Ні, канцлер все повинен доповісти.
К а н ц л е р
(повагом виступає вперед)
Рад бути носієм такої вісти.
Дивуйте всі — ось вікопомний лист,
Що обернув нам шкоду на користь.
(Читає).
«Цим ознаймуємо усім новий закон:
Один цей папірець варт тисячі корон;
Тому зарукою — незлічені скарби,
В землі поховані з прадавньої доби;
Вже срібло й золото зо схову дістають
І на вимогу враз за папірці дають».
Ц і с а р
Облуда це, отрута для умів!
Хто сфальшувати підпис наш посмів?
Злочинця я завдам на люту кару!
П і д с к а р б і й
Ні, підпис твій. Згадай-но, государю:
Коли вночі ти тут між нас стояв,
Убравшись Паном, канцлер так сказав:
«Щедротним будь на цім врочистім святі,
Черкни пером — і стануть всі багаті».
Ти підписав, і підпис ще вночі
Розмножено — їх стало тисячі;
А щоб усі ту ласку відчували,
Білетів силу ми надрукували,
По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто,
І, вір мені, не скаржиться ніхто.
Поглянь на люд: то всі були охлялі,
Тепер горять в нестриманому шалі!
Твоє ім'я вже славить світ давно,
Та нині тричі славиться воно.
Той підпис твій — то знак новий в абетці;
Під знаком тим всім хороше живеться.
Ц і с а р
То цей папір і справді злота варт?
То всі його приймають не на жарт?
Це чудасія — та нехай, про мене.
П і д ч а ш и й
Порозліталось птаство навіжене
І царство все покрило з краю в край.
Де хочеш лист міняйлові подай —
Одержиш там чи злота, чи срібла,
Ну, знижка є, але зовсім мала.
Такий достаток всім удивовижу;
Півсвіту ніби вдарилось у їжу,
Півсвіту одіж кинулось справлять;
Шевці й кравці і день і ніч не сплять…
В склепах чарки й тарелі не вгавають,
І гості «Слава цісарю!» гукають.
М е ф і с т о ф е л ь
Блукаючи самотньо між терас,
Красуню пишну здибаєш нараз:
З-під віяла так і пряде очима —
Чи в тебе є цидулка та значима?
І якщо є, то й без палких промов
Здобудешся у неї на любов.
Ховатимуть за пазухою дами
Листочки ці з любовними листами,
У псалтирі з собою панотці
Носитимуть побожно папірці,
І в чересі червінці та дукати
Вже вояків не будуть отягчати.
Пробач, якщо деталями дрібними
Я знижую цей чин неоцінимий.
Ф а у с т
Дармуючи у нутрощах землі,
Скарби лежать у тебе немалі:
І найсміліші поривання мислі
Тому багатству рамки надто стислі,
Й найвищої фантазії політ
Не сягоне у той безмірний світ,
Але для духу віщого провидця
Все втаєне повинно проявиться.
М е ф і с т о ф е л ь
Цей папірець, що за метал стає,
Зручний такий — всі бачать, що в нім є;
Не треба тут міняться, торгуваться,
Лиш знай вином чи ласками впиваться.
Схотілось злота — до міняйла йди,
А там нема, то вириють завжди
Якийсь клейнод, любенько закладуть
І за папір, що треба, віддадуть;
Невіра набереться сорома —
Білети будуть визнані всіма,
І у твоїй державі, безумовно,
І золота, й паперу буде повно.
Ц і с а р
Це щастя край завдячує лиш вам,
І я за те винагороду дам.
Ви будете обидва з цеї миті
Охороняти надра скарбовиті.
Ви знаєте й місця, і слушний час —
Усі розкопки йтимуть через вас.
З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,
Нехай навкруг розіллється довілля,
Нехай земний і попідземний світ
Вщасливлюють у спілці людський рід.
П і д с к а р б і й
(до Фауста)
Вітаючи колегу-ворожбита,
Я обіцяю в злагоді з ним жити.
(Виходить з Фаустом).
Ц і с а р
Я обділю все панство дворове,
Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.
П а ж
(приймаючи)
Гулятиму я ввечері і вранці.
Д р у г и й
(те ж саме)
Я накуплю гостинчиків коханці.
П і д к о м о р і й
(бере)
Тепер я вúна питиму не прості.
Д р у г и й
(теж)
