А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Я ВАС ЛЮБЛЮ, ЛЮДИ! Манить музика в молодість змістом. Іду, зачепившись очима за ніжність. Ніби наречене моє місто. А над містом панує - Вічність. Люди! Я люблю вас, чуєте? Серце моє з музики - чисте. Тільки ви мене зачаруєте! А на землю падає листя, Ніби біль з мого серця. Люди! Я люблю вас, чуєте, То ж навіщо ще й далі чаруєте? 1.10.1969 р. БЛАЖЕННА МИТЬ Душа шукає і вирує, Душа шукає і кричить, Можливо хтось її почує І принесе блаженну мить! Бо так вона благає щастя, Що всіх, при всіх би обійняв, Зірвав би всі волошки в житі І їх закоханим роздав. 15.9.1969 р. КАБЛУЧКИ Стань, дівчино, зупинися, Дай, на тебе подивлюсь! І до тебе, як троянди - Хоч злегенька доторкнусь. Зупинись, поглянь на небо, Де таке ти ще знайдеш? Може все - таки до мене На хвилинки три зайдеш? Хочу глянуть на ті чари, Чим прохожих ти печеш, Що не можуть всидіть в хаті - Як по вулиці ідеш? 6.5.1969 р. ОХОРОНЕЦЬ ТАЄМНИЦЬ Вже моя голова посивіла, Як веселий холодний димок, А душа, ніби, помолоділа, Як притрушений снігом садок. І не віриться зовсім, що скоро - Вже і правнук піде в перший клас, Тільки жаль, що в його товаристві Вже не буде ніколи більш нас. І вони як і ми колись, люба, Підуть в гори розваги шукать, Й може сядуть під тим самим дубом, Де колись ми любили гулять. І піде, як і в нас все по кругу: Поцілунки, і сльози, і сміх, Будуть нові і нові подруги, Боже мій! Скільки буде ще їх! І піде як і в нас - все по кругу, Таємниці дуб вміє тримать, А тому я вважаю, що дубу Можуть всі, як собі довірять. А тому я б хотів через дуба Всім онукам привіт передать. 29.4.2003 р. ТІЛЬКИ МИТЬ Із тобою пройтись - що в раю побувати, І подихати запахом квітів і трав, Із тобою побуть - це ту силу пізнати - Про яку чули всі, але мало хто знав. Із тобою побути - це полями дихнути, Це почути пісні солов'я і дібров; Із тобою побути - це щастям дихнути Тим, яке в нас в житті називають - любов. Чи багато нам треба?- не знаю, не знаю, Але впевнений я - що лише всього мить, А тому я життя зможу тій лиш довірить, Що мені зможе миті ті вічно творить... 24.4.1990 р. ПОЛЬОВА ЦАРІВНА Йду по вулиці й зриваю, Мов суниці із грядок - Ніжні посмішки дівочі І кладу в вірша рядок. Так по слову, по другому І дивись, уже - сонет, І нехай тоді хто скаже, Що Кудрицький не поет. Щось не можу зупинитись, Мов прорвались небеса, Я пишу а ті диктують, Це ж хіба не чудеса? Кожна жіночка - суничка, Кожна дівчина - бузок, І їх світлі білі личка - То вінець усіх казок. Де не глянь - там Веселини, Там - царівни польові, А мені оті Галинки - То поезії нові. Поки я збирав у кошик Ті сунички й квіточки - Прилетіли дві синички І закінчили рядки. А коли наповнив кошик Я по вінця до кінця, То приніс його додому І подякував Творця. 14.4.2003 р. КВІТКОВЕ ПОЛЕ Життя - це поле квіточок,