Том 10 - Леся Українка

Та певне, ви се й без мене4 знаєте, тільки не гнівайтесь за мою щиру раду. Я так би хотіла Вас ще зовсім: здорсштг побачите, щ® не трачу сії надії. Ви, дядько і я — всі неначе в. лих™ слід уступили від якого часу, як то ми виетутшо з нього? Тим часом я не боюся хоч за свою праву руку, але чи надовго та певність? Але я вже зовсім тепер за себе же журюся, а тим більший жаль мені за інших. Справді, краще самій бути слабою. Пишіть мені частіше, хоч би ш коротко, щоб я відала, де Вш і як маєтесь. Постараюся не наприкрятись, довгими листами, хоча й не зарікашсь. Нехай іншим часом, може, щось цікавішого напишу, а тепер вже так буде. Чекаю скоріше звіслгок від Вас. Будьте справді здоровії Лишіть вже мені той монополь шжг усякі туберкули та інше лихо,— нащо воно Вам потрібне?

Л. К.

P. S. Чи се те саме віче, що то* в Стрию- було, чи яке інше? Здумайте собі, я нічого про се не зеаш — який регрес!

70. ДО І. Я. ФРАНКА

26 травня 1892 р. Колодяжне іВ"у"92

'Вельмишановний пане!

Простіть, що не зараз Вам одписала, а через день,— ніяк не могла раніше. От і тепер пишу, урвавши час, бо сьогодні їду до Варшави, зосталось три години до від’їзду. За тиждень вернуся додому.

Спасибі Вам, іцире спасибі за Вашу поміч та уважність до мене! Коли б же я могла Вам колись чимсь віддячитись... Добре, що можу відповідати по номерах, так буде більше з толком, бо він в моїх листах не завжди є.

1) Згоджуюся з Вами, щоб не зоставляти порожніх карток, так буде краще. Буде дешевше, та й ніхто не подумає, що мався замір побільшити книжку білим папером. Я ж зовсім не інтересуюсь тим, щоб книжка була велика. Ділити на групи не буду, бо се й трудно, і не конче потрібно» Чи будуть переклади, чи ні, не знаю ще, хай як видрукується книжка, то побачу,— але й оригінальних вийде спора купка.

2) Загальний титул «На крилах пісень» посилаю. Передмови не буде. Обкладинка нехай буде з такого паперу, як та, що на нашому виданні Гейне.

3) Скаля музична як має бути поганою, то краще хай ніяк не буде. Я взагалі щось-то роздумала її друкувати — обійдеться і так.

4) Звіздочки *** можна повикидати там, де вони між куплетами, але там, де ними починається поезія без назви, нехай зостануться. Отак буде половина по-Вашому, половина по-моєму. Між куплетами, однак, все ж пропуски потрібні.

5) Наголосків у сьому зшитку єсть доволі, здається, а в першому, будьте ласкаві, самі проставте. Врешті, я вже допевнилась, що наголоски далеко не всім читате-лям помагають, бо є такі читателі!..

6) Слівце може нехай буде і без комів.

7) Слівце чі нехай так і буде, бо до нього ми звикли, така в нас вимова.

8) Слово ясний, як і подібні до нього слова, справді можуть говоритись з різним наголоском, і се таки слід зазначувати (так само, як смутний і смутний). Яснйї можна писати й яснії. За букву ї я не стою, але вона має таку саму рацію, як і інші йотовані букви: ю, я, в і т. д. Я стою за правдиву фонетичну цравонись (радикальну), але коли тим часом не можу нею друкувати, то вже мушу якось з цією обходитись. Врешті, мені щось теє ї теж спротивилось, можна заміиити його, йі або й просто — і, напр., своі, Украінаіт. д.

9) В слові слізьми таки треба писати м’який знак, бо так вимовляється. Слово в ь я н е можна писати або так, або в й а н е, але ніяк не в я н е, бо то, власне, вийде російська вимова. И н ш и й, нехай теж так зостається.

10) Щодо виразів: розквітла не здається мені полонізмом, у пас так говорять.

11) «В небі місяць страшний» справді краще справити — нехай буде «В небі місяць з’явився смутний».

Замість «первісточка», хай буде «первісночка», а що при тім «біла», то се нічого, бо вона й така бува, єсть то взагалі перша квітка. «Рвяно» від того самого кореня, що й ревний, ревне, слово се літературне, давно ужите.

12) «А quoi penses tu?» 1 викиньте, бог з ним, не треба.

Бачите, упертості не показую, з чим згоджуюсь, то слухаю, а решта нехай таки буде по-моєму. Прошу Вас хорошенько, аби-сьте протримали коректуру в передмові до нашого Гейне, нехай там швидше друкують та висилають нам в листах. Пробачте мені за такий лист. Бувайте здорові! Спасибі!

Л. К.

Гроші, 25 рублів, посилаю яко задаток на друк моїх віршів, хутко отримаєте.

71. ДО М. П. ТА Л. М. ДРАГОМАНОВИХ

18

ЗО серпня 1892 р. Колодяоісне 18 ууц 92

Кохані мої дядьку й дядино!

Не буду вже нічим одбріхуватись, а тільки скажу, що й сама не знаю, як я могла так довго не писати до Вас; якщо будете мене лаять, то я того варта. Але я таки думаю, що не будете лаять, на сей раз, може, мені так минеться. Я літом завжди трохи лінуюся, а се літо якесь надто ліниве в мене, певне, тим воно таке, що я його вдома проводжу, не скучаючи, того ж і робота не так на думку йде. Досить буде сказати, що я досі не написала обіцяної поеми («Брюса»), хоч і тримаю в мислі писати її, а не пишу єдиио через лінощі. Проводиться мій час досить дурним способом: як не в лісі, то в саду, тільки ввечері в хаті, та й то найбільш за фортепіано. Правда, що у нас тепер спека надзвичайна, надто для Полісся, що звикло до вічно плачущого неба. Для мене то се дуже добре, а тільки для того, хто боїться холери, то й зовсім зле. У нас на Правобережжі поки що холери нема, і ми думаєм, що, може, вона до зими до нас не долізе, а зимою її не так страшно. Врешті