Том 10 - Леся Українка

чи можна укіиче-ному студентові медикові з російського університету мати місце лікаря в Болгарії, чи до того треба тримати екзамена при якому болгарському закладі, чи досить російського диплому, чи й зовсім там чужих не приймають? А лкщо приймають, то на яких услів’ях? Се вже я б у Вані просила сії відомості. Друга просьба досить оригінальна (лраще сказати — смішна) і відноситься до Зорі та Ради. .Наші діти вже мене давно нею печуть, та я все забуваюсь. Діло от в чім: якось у нас був Ваш історичний атлас «Культ Мітри» (так, здається?), діти його розглядали з великою втіхою — видно, стиль малюнків їм під смак .підійшов,- і найбільш їм сподобався малюночок, де то сонце їде на колісниці все в промінні і широко усміхається; того сонця вони ніяк не можуть забути і оце тепер ,просять, щоб Зоря або Рада перемалювали б їм теє сонце на папірець і прислали б сюди. То вже я прошу, нехай би то зробили, а то мене діти з’їдять, як сонця не буде. А от власне моя просьба: дозвольте мені заграбувати Вашого тепер присланого портрета і забрати його собі в нову хату «на вічну обладу», а то мама все збирасться мені дати якого з Ваших портретів, «который получше», а тим часом ще ніякого не дала. Скоріша буде справа, як я сама візьму. Чи згода? А ні, то приїду Вас грабувати!

Любій дядині мої щирі поцілунки!

Ваша Леся

68. ДО І. Я. ФРАНКА

20 по

2 травня 1892 р Колодяжне 18|у 92

Вельмиповажаний добродію!

Оце я врешті зладила до друку свої вірші. Ви-сьте були такі ласкаві, що згодились провадити се видання, отож тепер звертаюся до Вас. Побачили ми, що видавати щось за кордоном і корегувати тут річ дуже затяжна, отож мушу я добрих людей трудити своїм виданням. Збірник мій має видаватись моїм коштом, тільки вже Вашим заходом. Я б хотіла, щоб він був такого типу, як наше видання Гейне, що вже досі скінчене. Всі видатки, які треба,— мої, чи на коректу, чи на що слід. Тільки остатню коректу, будьте такі ласкаві, самі протримайте, то вже буде мені на певність, що хоч у моїх віршах і є помилки поетичні, та не буде друкарських. Самі знаєте, яка то біда ті помилки друкарські. Тільки два видання я бачила без помилок: «З вершин і пизин» та «На новий шлях». Ще буду одну річ просити, що, певне, видасться Вам чудною: як друкуватиметься моя книжка, то посилайте шматки її для прочитання п. Огоновському. Хоч се не дуже вигідно для Вас, та, почасти, й для мене, але нехай вже так буде,— тим позбавите мене більшої мороки.

Тепер тим часом посилаю першу частину, але незабаром вишлю і другу, бо й та готова; обидві мають в одній книжці друкуватись. Послухавши Вашої ради, я не містила сюди жадних перекладів, бо й справді краще їх окремо видавати. Та, може, без перекладів книжка як-небудь на Україну протиснеться, хоча й надія мала!

Ото усі мої умови, може, чого недомовила як слід, то вибачте — я не досвідчена у видавецькому ділі. Тепер мені зостається перепросити Вас за прийдешні клопоти та подякувати за добру волю, з якою Ви беретесь мені помагати вийти на світ з моїми піснями.

Шкода мені, що я не можу побачити Вашого видання Гейне. Чи не могло б воно як до мене дістатись? Щодо В. Гюго, то я остатніми часами ще нічого не перекладала — багато було роботи іншої, а до того ж, з мене й робітниця така, що сьогодні біжить, а завтра лежить. Проте маю на меті багато перекладати. Дехто з товаришів моїх теж обіцяється, дехто вже й почав. Дасть біг, видамо збірника.

Бувайте здорові! Дякую наперед за Вашу пращо! Вашій пані та діткам мої поцілунки і щире вітанпя.

Щиро поважаюча Вас Леся Українка

69. ДО М. І. ПАВЛИКА

20

2 травня 1892 р. Колодяжне 18jy92

Високоповажний добродію!

Сьогодні, власне, я збиралася Вам писати, аж прийшов Ваш лист. Спасибі Вам за нього! Шкода, що на такий довгий час ми перервали розмову, ну, та що ж, ніхто не винен.

З Вашими думками про комітет жіночий я згідна і мама теж (я їй передала про се). Мама хоче писати про се п. Оз[аркевичевій] і п. Фр[анковій], то там вже докладніше виразить наші думки. Від матеріальної помочі, звісно, не ухилимось (хоч то я досі нічого не маю, та, може, не завжди так буде). Добре було б, коли б вже та газета скоріше виходила, а то таке довге зволікання може розхолодити і тих небагато симпатизуючих, які в нас є.

Я проситиму прислати мені остатнє число «Нар[оду]», отримавши, проситиму і попередні бракуючі вислати. Адреса моя та сама, що й досі була,—в хуткім часі не збираюсь нікуди їхати, а як, може, й їхатиму, то Вам напишу. Дуже то прикрий стан, коли людина не знає, що в світі діється, се щось подібне до полярної ночі, добро ще те, що і такій ночі є свій кінець.

Здоров’я моє тепер краще — се, певно, для Вас несподівано? Бачите, весна тепер уже справжня настала, і навіть тут у нас було нібито гаряче, а мені се найкраще. Я вже давно не бачила справжньої весни, і мепі

здається, що так багато зоауль, як сей рік, ще ніколи не було. Через те я, хоч і дуже не часто-, приходжу в оптимістичний настрій, І тоді мені сво.є і чужа життя кращим здається.. Се дуже нелогічно,, а боку глянувши,. бо що Спільного між оптимізмом а зозулями:? Але, певне, в мені якийсь атавізм одкликається, спасибі йому! Простіть, що такі нісенітниці Вам пишу, Вам, певне,, не, до- того. Що то, справді, на Вас біда за бідою збирається? Коли б Ви вже скоріше з того Львова собі вибрались, чи се неможливо раніше ікшя? Може* Ви просто втомились, затяглись і Вам треба на який час спокою. От коли б Ви виїхали десь у Бескиди на безлюддя, наскільки можна ідеальне, і навіть би своєї адреси нікому не дали (окрім мене, однак), викинули б і перо, й чорнило за вікно, ба навіть і газет не читали б який час, то, може б, наполовину, а то й зовсім поправили своє здоров’я. Звичайно, се занадто ідеальний проект, але, w же зшжлж б Ви йота літом як-небудь спробувати?