Том 10 - Леся Українка
низькою нотою. Мотив другої пісні (надто varjiante]1) зовсім подібний до московських, власне, до солдатських пісень, які пішли в моду скрізь по селах після турецької війни. Та й про саму пісню мені моя дівчина каже, що то «московська пісня»; чи то ж вона зроду «московською» була, про те вже я не беруся розважати. Третя коротенька пісня співається до танцю, таких пісень в нашій стороні дуже багато, певно, не менше, ніж в Галичині коломийок. Я не можу вибачити галичанам, що вони не записують мотивів своїх коломийок або роблять з них якісь неможливі airs brillants2 і надають їм такі ультра-глупі назви, як, наприклад, «Вітрогони». Ну, та вже й українським пісням часом пе краще приходиться, се вже я мала нагоду побачити, програваючи Лідині ноти, т. є., що послані Вам заказною бандеролею — пожаль ти ся, боже, на наші вуха! Що мене надто мучить, то се варіації «sur des airs favorits de l’Ukraine» 3, і взагалі хотіла б я знати, яка то шельма впровадила моду на варіації?! Та цур їм врешті, і варіаціям, і лихим композиторам!
Я тепер не стільки музикою, скільки літературою займаюся, тільки вже мені тепер ніяк про неї писати, бо я вже і так багато незаслужених компліментів дістала від Ліди та від швагра. Одного я боюся, щоб Ваня не похопився судити о моїй вдачі по тому несвітському портрету, що папа Вам послав. Я була дуже розсерджена, довідавшись, що ті нещасливі групи послані Вам, але мама розповіла мені, що Ви збираєте (або колись збирали) колекцію «монстрів і раритетів», отже, в такім разі маєте цікаві екземпляри тепер. Але, може, я тепер справді уявляю собою монстра чи раритета з тим своїм настовбурченим коротким волоссям, що після тифу почало надто «фантазійним» способом рости, та все-таки я хочу здійнятись така, як єсть, чей же таки, не гірша вийду, ніж на групі. Тепер ми чекаємо портрета Маусика, а ніхто так, як його мала «тітка» Дора, вона тепер ні про що говорити пе може, не приплутавши Маусика, все збирається їхати по нього сама, то знов мене виправляє (вона вже звикла, що я вічно в яку далеку дорогу вибираюся!). А я б і справді з дорогою душею зараз би до Вас вибралася, дарма, що тепер північ і надворі негода,
1 Варіант (франц.).— Ред.
2 Блискучі арії (франц.).— Ред.
3 «На улюблені українські мотиви» (франц.).— Ред.
яку тільки можна собі змислити. Бігме, не знаю, де я більше живу,— чи в Колодяжному, чи в Софії?.. Для мене ж Ви і вся Ваша родина зовсім не «міф». Може, трудно буде Вам повірити, коли скажу, що я добре пам'ятаю Вас, і дядину, і Ліду, дарма, що я мала всього шість літ, коли Вас бачила,— я маю надзвичайну пам’ять на обличчя та місцевості, які бачила в дитячих літах. До того ж, я не вмію думати без образів, і коли думаю про кого, то мушу з’явити собі того у всій його обста-нові, от як Вас тепер бачу. Не знаю, на щастя чи на недолю маю таку Einbildungskraft *, бо, наприклад], коли я довго від любої людини не маю листів, ані жадних звісток, то моя фантазія дуже прикро мені прислужується, і тоді я б хотіла краще не мати її зовсім. Я Вас багато не розпитуюсь про Ваше здоров’я, бо, може, Вам подібні питання обридли, знаю по собі, що інший раз ніщо не може так сприкритись, як питання про здоров’я. Я буду тільки просити Ліди та дядипи, щоб вони не забували про нас, коли Вам не буде часу або охоти писати. Я дуже рада, що Ви поправляєтесь, а все-таки часто згадую ті легенди, де то одна людина приймає на себе чужу біду і слабість, і жаль мені, що се можливо тільки в казці! Хороші є казки на світі, і в них лежить часом хоч «заржавлена», а все-таки правда (знаєте, як говориться часто про казки: «Була колись правда, та заржавіла!»)... Тим часом я сама тепер в досить доброму здоров’ї: не тільки інфлюенци, а навіть пропасниці настоящої не маю і дуже тішуся, що не прийшлось мені бути сії зими на засланні в Криму. Почуваю себе «як не може бути» (себто — як слід) в своїй новій маленькій рожевій хатинці з білими меандрами (ся хатка має підтримувати в мені оптимістичний настрій). Тож треба вже штучних способів добирати! Врешті, я тепер в зимовому, робочому настрої і не маю часу на песимізм. Загадайте мені ще яку роботу — мені краще іде робота по Вашому слову. Порадьте мені: оце хочу собі купити Біблію, та не знаю, яку краще: чи грецьку, чи слов’янську,— думаю, грецьку краще. Звісно, жидівська була б найкраща, та що ж, коли не знаю по-жидівськи. В Біблії, окрім всього іншого, маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю. Я таки не можу не дивитись на народну поезію «літературним» поглядом, і, може, через те я так люблю наші ліричні пісні. Я шукала в болгарському «Сборшшу» ліричних пісень, але