Том 10 - Леся Українка

газетах мало; що пишуть, та й взагалі якось, про все шлѳ пишутьг а більш того, що й зовсім», не пишуть Холера притихла (хочз ѵ ке утихла), і тем<. д.о< писання? стало мамо* але навесні; можна; сподіватись, знов повернеться та я вдячна1 тема—про^ холеру.. Ви просите написати; докладно про нас усіх. Се гема про-стора^, бо нас тепер/ чимало ссть до описашш. У нас тепер живе тітка Саша а даома хлопцями, і хлопці ті учаться потроху ЗО' мною, готуючись ДО1 «ЗЄМЛВДЄЛБЧЄСКОГО училища»,. вони літами однакові з- нашткг Ѳяшеш (М— 15 літ), і се© тріо провадить яшття> досить* веселе. Ще є у нас в гостях*, два чужі хлоняошки, тії вже' складають тріо з Микосем,. або* краще сказати, квартет, бо й Дора від них не відступає; Оксаночка поділяється між тріо і квартетом, як може,, хоч тримається) 6ілбпгєд при Олесі, яко людина старшого віку. Вони а Олесею^ учаться трохи дома», трохи в- місті,- а все разом, виходшль досить багато. Я учу Оксаночку грати на; фортепіано бо вона має добрі вушка й лапки. Сподіваюся?, що ученицяг багато переважить свого учителя, і буде давати концерти (укупі з Зіркою). Дора: все строїть планам як вона;: буде приймати у себе Маусика (вона вперто назива його таки Маусиь ком.);, яку вона* йошу хату врядить*- яке" плаття вишиє «шовкове з золотим® квітками» і: т. і. Я теж строю плани, ще буйніші від Дорииих, та не знаюу хто міцніше строїть.. Миша не* буде- у тас на свята, а; поїде до Анни Іванавниу се він дуже добре робить,, а все-таки се мені дуже- смутно, бо до весни ще страх яі* довго* ждати. Тепер стоїть- сама бридка зима з вітром, дощеш та ожеледдю, дуже для мене неприємна і шкодлжа^ та вже нічого не враджу,— літомі будемо? настояще житщ а тепер як-небудь перекалатаємо. Я все-таки ще тримаюся не згірше,. як на зимову пору, то. навіть добре, і стараюсь триматися поради одного варшавського лікаря*: «Jesc,

spac і піс піе гоЬіс» остатнього пункту, однак, найменше придержуюсь, бо то вже було б занадто нудно, та й без потреби то. У мене, як завжди, багато? непочатих робот, і одна другу перебиває, але я навіть сз люблю.

Я все роблю замахи на всякі повісті і драми на громадські теми: але — біда моя! — я бачу, що я ще молода-дурна (Helas! 1 Сі два слова часто вживаються у нас як синоніми!), бо часто мене займають такі думки, що не мають нічого спільного ні з громадськими справами, ні з патріотичними думками, а проте я забуваю про економію часу і паперу і мушу записувати їх, бо вони кажуть, що хотять жити на світі. Можна подумати, що я пера з рук не випускаю, так я розхвасталась! Але ж ні, я можу писати тільки ввечері, а ще краще вночі, а сього часто робити не можна по моїй природі. От і виходить, що з мене добрий лодар, а не робітник. Тільки нащо я стільки просторікую про всякі свої справи, що, може, й не для всіх цікаві,— простіть, мені вже й так сором! Краще почати щось іншого. Миша питався, чи Ви читали лекцію проф. Кулаковського «Христиане и римский закон» і якої Ви думки про неї? Миша передає мені всякі літературні новинки і просвіщає німецькими книжками по теорії музики тощо; се трошки тяжкувате читання, але для мене потрібне. Сам він хоч теж читав німецькі книжки, але, здається, менше, ніж посилає мені. Я думаю, що як Ви будете писати листи до мене, то буде все одно, якби Ви їх писали до нього, а для мене ще й цікавіше інший раз довший лист прочитати. Се, врешті, як Ви уважаєте.

Чи можна вже говорити про літні плани? Для мене тепер і весна, і літо стоять в тумані після того, як холера і всяка інша біда так мені перекинули цілий сей рік.

Чи буде Зоря літом в Софії? Яке, властиве, його учення в Парижі? Трохи шкода хлопця, а ще більше Вас, але ж, певне, те йому на добро вийде, бо діти завжди краще вчаться в чужих людях, ніж вдома. Раді інше діло, бо вона дівчина велика і скрізь може учитись, коли хоче, та й запевпе від Вас більше навчиться, ніж від болгарської школи.

Чому Рада ніколи нам тепер пе пише, пора б уже відновити знайомість! Та й дядина щось забулися за нас — гай-гай! Ліду не маю права займати,' бо сама винна перед нею, хоч Ви й відплатили мені.

Цілую Вас і милу родину.

Ваша Леся

74. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

22 січня 1893 р. Колодяжне 10/1 1893

Дядино моя дорога!

Спасибі Вам за Ваш прихильний лист. Я знов показала мимо волі негречність, не одписавши Вам так хутко, як би слід. Папи й мами па святах не було вдома, лист Ваш прийшов без пих, і я пе знала який час, що є лист і до мене. З Нового року, па мою біду, як заболіли у мене зуби, то перестали тільки позавчора, а мені як зуби болять, то я вже ні до чого. Тепер я вже направилася, відновила свою роботу і настрій та й до листів беруся. На свята якось чудно час зіходив — не то щоб було мені весело, а шпорталась і метушилась чимало, то ялинку дітям убирала, то живі картини вряджала, і так воно здавалось, що роботи багато було. Мама і Миша святами були в Полтавщині у Анни Івановни і Шури. Я була рада, що наші їх одвідали,— там на тих степових хуторах мусить бути страх сумно зимою та ще й в холодній хаті (наші казали, що по всіх полтавських домівках панує холод страшенний). У нас, правда, було вдома невесело без Миші і мами, та зате ми собі тепер удруге свята завернули. Проте все-таки воно не зовсім-то свята завернули, бо дітям учитися треба, але то не заважає повторно картини представляти. Хотіла я було їхати по святах до Одеси, та якось-то розійшлось і вже я, певне, нікуди до весни не рипатимусь, та воно, може, так і краще буде, бо зима у нас сей рік лиха і вже двічі далась мені взнаки. Думаю з неділі почати учитись малювання, трапляється спосіб до того, а я вже давно хотіла