Том 10 - Леся Українка
З найвищою повагою зістаюсь
Леся Українка
45. ДО М. П. КОСАЧА
Після 25 березня 1891 р. Колодяжне
Люба Кна-кна!
От я і дома! Дивно се якось перелетіти швидко з Відня на Волинь, аж навіть у голові якийсь хаос постає з тих враженнів, думок, порівняннів. Тепер удома мені все якимось іншим здається, все, здається, таке, як і перше було, однак на всьому немов якась інша барва лежить,— нё вмію я тобі сього як слід розказати, та, врешті, й по-що розказувати?
У Львові ми затримались тільки один день, але все ж затриматись було конечне треба, ми там зіставили деякі свої уліти, дещо розпитали, дещо розказали. Я сиділа увесь час у Франків, а мама заходила до редакторів та в типографію. Як я сиділа у Франків, то приходили кна-кни (довідались, що ми там) — одна січова, що виїхала з Відня раніше від нас, і дві львівські академічні. Січова кна-кна зайнята страшенно зборами радикалів, що мають бути близько апріля., через те кна-кна в ажитації, немов перед виборами. «Злоба дня» у лисів тепер се «раскол» в москвофільській партії; справа така: молоді москвофіли прилюдно (в печаті) одцуралися старих «твердих» і пристали (принаймні виразили бажання пристати) до ради-» калів. Вони кажуть, що тепер у відносинах з народом будуть триматись народної, нашої мови (для них се вже поступ чималий), будуть разом з радикалами дбати про добро та освіту народу, а вже народ, як осягне ту освіту, то нехай тоді сам зважить, що йому ближче й рідніше, чи Збруч, а чи Урал. Якщо ти можеш у Києві бачити «Народ», то дістань собі останні числа і прочитай сі статті «москалів». «Червона Русь» дуже люта, лає і «поучає» свою молодь, але вже, здається, нічого не врадить. Ти не можеш зрозуміти, чого «Народ» хоче перетягти до себе «кацапів», але він має рацію, бо кацапська партія досить велика, міцна, та й гроші має і вплив па попів, отже, якби від неї відлучились молоді розумніші люди, то вона дуже б ослабла, а се для Галичиїш було б велике щастя. Звісно, коли вони стануть радикалами, то перестануть бути кацапами, та то й слава богу. Ти, певне, чув або читав, як «Правда» «собак вішає» на «Січ» і «січовиків»; скажу тобі при сій оказії, що такого подлого пройдисвітського, брехливого і донощицького журналу я не бачила — чиста польська запроданка, та й годі, всіх вона лає: і народовців, і радикалів, і кацапів, а тільки з поляками братається, та й то пе з поступовцями, а з станьчиками. Ну, та до часу збан воду носить, колись їй ті поляки подякують. Щодо «Січі», то її велика заслуга (по-моєму), що вона не боїться кацапів, а наставляє їх на путь правий, їй самій вже, певне, нічого боятись совращеній в кацапи, бо якби вона боялась, то не варта була б і «Січчю» зватись. От мало місця і часу (папа зараз їде), а то б я ще поговорила на сі теми, ну, нехай іншим часом. Ти не гнівайся, що я після «многотомного» листа не писала, але ти не написав мені, що його одержав (я з твого львівського листа знаю про се). Я думала, що він пропав, се мене дужо розсердило і «деконцертувало» *, так що більш не хотіла писати, як я думала, в пропащу дорогу. Ах, якби ти вже хутчій приїздив, а то що листи! «Письма пишут только аптекаря»...
До побачення за місяць, а може (дав би бог!) скоріш.
Цілую тебе щиро і міцно.
Твоя сестра і друг Леся
Не стало місця про себе писать, та, врешті, ніщо писати: нога не болить, апарат ношу четвертий тиждень благополучно, може-таки, й з мене будуть коли-небудь люди.
Як тобі прийшло на мисль причепити ДО мене' «світло генія»? Якби не знала тебе ліпше, то подумала б, що на сміх'кажеш. Мені сподобалось, що звеш мене жайворонком, маю симпатію велику до сії птиці! Мені вже по ночах спиться море. Не думай однак, що се я вже так розволочилась, пі, я дуже рада, що я вдома, і тепер мене зовсім не бере охота гнатись на штири вітри.
Кланяйся «Плеяді», як побачиш Славинського. Пробну картку віршів одержала, псевдопім новий добрий. По-моєму, зовсім не зле, але ж до перекладів нікого на ретязі не припнеш. Муситиму сама ціле «Harzreise» перекласти, не покину ж.
46. ДО О. Ф. ФРАНКО
21 травня 1891 р. Колодяжне
Вельмиповажана пані Ольго Федорівно!
Вибачайте, що відповідаю на лист, не до мене писаний, але се вийшло через те, що мами нема вдома і я, прочитавши Ваш лист, зважила, що можу дати Вам такі самі інформації, як і мама. Хотіла би я Вас конечне побачити до свого від’їзду в Крим, отже, було б мені дуже жаль, якби Ви через нас затрималися з виїздом. Отже й відповідь на Ваші запитання: до нашого села від двірця треба їхати 7 верст, а переїзд сей хай Вас не турбує, бо тепер, як знаємо, коли прибудете, то вишлемо коні на дворець. Хоч їхати залізницею мусите довго, однак я мислю, що їдження не маєте брати багато, бо в Радивилові треба чекати дві години, а за той час можна купити собі що треба, молоко ж, я думаю, може бути свіже цілу добу, якщо пряжене буде. Я, так як і мама, думаю, що у нас могли би-сьте обійтись без Вашої служниці, бо в нас було би кому доглянути Ваших дітей, а якщо треба, то й найняти недовго, врешті, як Ви так хочете, то беріть і Вашу служницю. Від Радивилова до Ковеля (остатня станція Ковель) їхати вже не довго, до 6-ї години вечора, тільки одна невигода — пересадка в Здолбунові. Білети для дітей не на всіх дорогах однакові, але, здається, на нашій дорозі для дитини від 3 до 5 літ береться XU білета, а від 5-ти до 10-ти — 1І2 білета, отже, Вам,
