Том 10 - Леся Українка

Твоя Леся

Ми з кна-кною статкуємо, ти за нас не бійся, усе гаразд буде!

51. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

19 липня 1891 р. Євпаторія 7 іюля, неділя

Люба мамочко!

Вибачай, що не відповідала толком на деякі твої питання, бо наші листи раз у раз розминалися, і через те жадного пуття нема з переписною. На головне питання, де бути на другий місяць, відповідаю, що зостанусь в Євпаторії, бо купання ліпшого від тутешнього нема нігде, як відомо, а в Балаклаву стоїло б хіба на виноградний сезон їхать, бо то город виноградників, що ж до купання, то воно там мусить бути гірше, бо там в затоці вода сливе стояча, та й життя, як па теперішній сезон, то нічим не ліпше від євпаторійського. Що ж до Алушти та інших міст біля Ялти, то там життя страшенно дороге, дно морське дуже кам’янисте та й сторона дуже забо-боричена, правда, що там восени дуже добре, але я не думаю, щоб я на осінь тут могла бути. Нога моя поправляється, уночі ніколи не болить та і вдень гаразд мається. З початку сього місяця мені ще від часу до часу боліла спина, але тепер се не трапляється більш. Взагалі моє здоров’я тепер дуже добре, ні разу ані голова не боліла, ані кашлю не було, що вдома часто у мене буває, пропасниця теж не прокидалась. Мені таки добре в цьому сонці та морському повітрі; через плавання у мене розвились мускули на руках, і се мені приятно, а то я вже була надто безсилою зробилась за два остатні роки. Давно вже не було тремтіння в руках, як то бувало часто сії зими. З того часу, як Миша приїхав, я більше сиджу надворі, бо він все стримить на березі і придивляється до прибою. Остатнього тижня прибой був дуже великий, такий, що аж дошки з купалень виривав, і через те ми піяк пе могли вибрати часу поїхати човном, сьогодні море стишується, отже, може, поїдемо. Тепер настали чудові місячні почі, і море показує свої фокуси, які тільки знає. Вже вам кна-кна, приїхавши, буде про нього правити, аби слухали. У морі, звичайно, п’явок та жаб нема, але зате одного дня такий був наплив морських сердець та медуз стільки, що бридко було купатись. Морських котів і слиху немає, се, мусить бути, якась легенда. Ми з кна-кною далеко в море не заганяємось, перші дні то нас трохи інтересувало, а тепер ми вже привикли до моря і воно до нас, то ми одно до другого дуже спокійно відносимось. Поки Миша зо мною, то мені дуже добре і не скучно жити, але от як він хутко поїде, то вже буде мені дуже прикро. Гроші я вчора одержала, сподіваюсь, що стане мені їх до кінця другого місяця, бов я не заміряюсь на другий місяць вперед всі гроші за квартиру платить, благо, тут сей звичай не розпросторений. Спасибі папі, що поспішився гроші прислати, а то вже було доходило до «чотирьох копійок». Кна-кна, певне, буде ще писать. Кінчаю, в середу ще напишу, тоді з пароходом добре посилати.

Пуцові хутко напишу, тепер хай вибачить, ніколи писать.

Бувайте здорові усі, хто мене не забуває.

Ваша Леся

52. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

23 липня 1891 р. Євпаторія 11-го іюля

Люба Олесю!

Поздоровляю тебе і мамочку-голубочку з іменинами, бажаю вам щастя, долі і слави по сей і по той бік кордону. Не погордуйте прийняти від мене в подарунок коробочку з сірничками, розділіться ними, як самі знаєте, на щось більшого мені годі спромогтися. Шкода, що я не могла їх купити до виїзду Миші, то може б вони скоріш приїхали, як тепер по сих проклятих кримських поштах. Отже, вибачте, що моє поздоровлення і сірники прийдуть, може, через тиждень після іменин, але зате, може, воно цікавіше вийде. Пишучи той лист, що послала з Мишею, я так була заспішена і зажурена, що навіть поздоровити вас забулася,— ви, знаючи теє, мені вибачите. Ну, як же ти, Зірко, маєшся? Що послала «з своєї ласки» в буковинський календар? Тепер уже, як собі хочеш, а мусиш «підпирати» літературу, коли тебе шанують! От я, напр[иклад], як стараюся! Тепер, певне, мої уліти будуть якісь кричущі, бо маю сусідство, що верещить і вдень і вночі, ціла родина з капризними дітьми. Але се, слава богу, дочасу, у середу сії народи виберуться собі на другий кінець дому, тоді знов буде спокійна головка. Собі ніяк не можу компанії знайти, бо тут все хати наймають

4+ lU Леся Українка, т. 10

97

якісь караїмки з жаб’ячим голосом, а я їх ненавиджу, надто за той голос. Як ти думаєш, чи не попросити Род-зевича до себе в сусіди?.. Дарма, що вій не навертається до мене,— попросити хорошенько, то прийде!

Сподіваюсь я іще на те, чи не приїде Маргарита на мої запросини до мене, адже з Одеси се так, як і нічого не стоїть. Ото було б мені добре! Але се ще великими вилами по морю писано. Чи не скучно тобі за морем? Воно тобі кланяється усіма хвилями. Ой, Пуцю-ішацю, шкода, що ти не їздив човном при. місяці по морі,— ото-то добро! Я, після того, як двічі проїхала таким способом, то тепер мені аж мріється, як би його знов яким способом пуститись на море у білому човнику! Та, певне, з того нічого не буде, бо сама я не можу, а Родзевич щось-то не приходить просити, певне, без тебе не хоче. Ох, тепер я з самими Родзевичами зосталася! А, знаєш, неприємна штука порожній куток в хаті, ти ще не знаєш, що то єсть. Врешті, скаржитись нема чого, бо як порівняти усі мої лічебні літа, то ще сьогорічне найвеселіше виходить. Теж велика мені потіха, як я подумаю, що мені вже не треба заглядати ні в один закуток Дантового пекла, а єсть же люди, що мусять тлачіти там цілі місяці. Все-таки ви на мою веселість не обезгіечайтесь і пишіть до мене частіше, то воно ліпше буде. Любий Уксусок і дорогої ціни