Том 10 - Леся Українка
1 Побачення (франц.).— Ред.
2 Місто (нім.).— Ред.
3 Міський театр (нім.).— Ред.
4 Парламент (нім.).— Ред.
чив такий довгий лист, а тут і часу немає, бо оце зараз ідемо до театру дивитись на Rossi1 (італьяиське світило драматичне), що має сьогодні виступати в ролі Giovanni il Terribile2 в п’єсі того ж імення di Alexis Tolstoi3. Зобачу, як то італьянці по-італьяпськи кацапську тиранію представлятимуть! Там-то, певне, сміх буде. Зо всіх тутешніх театрів найбільше ми ходили в оперу, були на «Meistersinger von Niirnberg» і на «Sigfried’i» 4 (Вагнера), були на «Жидівці» і на «Пророці», окрім того, бачили один балет «Tanzmarchen»5. Опера тут поставлена чудово, ensemble6 артистів «знаменитий», а оркестр грає, як один інструмент. Бачили тут і паризьку знаменитість ш-те Judic7, і тут мусила я признати так, як моя баронеса: «C’ect la ou je reconnais l’esprit fran$ais» 8. Бачили ще одну щиро німецьку п’єсу «Das vierte Gebot» («Четверта заповідь»), в якомусь чудному романтичному, мелодраматичному стилі написана, у нас уже таких не пишуть, мені ся п’єса не сподобалась, але не жалую, що бачила її, бо треба ж «познавать всякого рода вещи». Завтра ще на «Вільгельма Телля» підемо у самий класичний віденський театр, у Burg. Ие подумай однак, що я все отак тільки по місту волочуся, бо се все, що пишу, я бачила не за один раз, а за два тижні з половиною, взагалі ходжу не багато, бо нога болить, як боліла, а правду сказавши, що будь я здорова, то тільки б і робила, що по Відні роздивлялась; та що казать! Будь я здорова... Будь я здорова, чи була б то я тута — лихо без добра, а добро без лиха не буває. Накінець, кінець! Бувай здоров, мій брате, мій друже! Не гнівайся, що так рідко пишу, але ж бачиш — раз та гаразд.
Твоя Леся
Вразила мене тільки одна справа в тутешній виборчій агітації: се так звані «видатки на агітацію», попросту сказавши, грубий підкуй! Хто має більше грошей, того й партія міцніша.
1 Россі (італ.).— Ред.
2 Івана Грозного (італ.).— Ред.
3 Олексія Толстого (італ.).— Ред.
4 «Нюрнберзьких мейстерзіигерах» і на «Зігфріді» (нім.).—
Ред.
5 «Казковий танок» (нім.).— Ред.
6 Ансамбль (франц.).— Ред.
7 Мадам Жюдік (франц.).— Ред.
8 «В цьому я пізнаю французьку дотепність» (франц.).— Ред.
40. ДО М. І. ПАВЛИКА
З березня 1891 р, Відень Відень, 18jj|91
Вельмиповажаний добродію!
Даремне вирікаєте, що ми не пишемо до Вас, бо це не з жадної образи та гніву, а просто я думала, що Вам тепер, під час виборової гарячки, то і циганські діти не милі, не то що мої листи. Дуже дякую Вам за «Народ», бо тут у «Січ» хоч він і приходить, але розходиться поміж людьми, так що трудно його зловити, окрім того, сидячи в «Січі», якось не можу прочитати як слід через розмови, а додому ніяково брати, бо не я ж одна охоча до читання. Тепер мова про фотографії: не треба Вам ані своїх віддавати, ані других замовляти, бо ми краще тут, у Відні, ще здіймемось (однаково треба буде декому дати), тоді пришлемо Вам пару, а Ви дасте їх Гладилови-чеві або затримаєте їх собі, якщо Вам краще сподобаються, а свої теперішні дасте Гладиловичеві, думаю, що так буде гаразд і без клопоту. Правду мовити, мені львівські карточки не сподобались, чогось ми там дуже викручений і претензійний вид маємо, а врешті мало похожі, а надто мама якась чудна. От Ви на портреті — то вже зовсім як живі; при сьому згадала, що я досі не подякувала Вам за фотографію та ще з таким прихильним написом, але вже вибачте мені мою українську halb ^азіатську негречність. Що Ви мені в першому листі писали для «Січі», то я передала «січовикам», хоч з того користі Жадної не вийшло.
Оце тільки що були дехто з «січовиків», зажурені, засмучені, ба не дивниця! Я сама сьогодні цілий день в смутному і лихому настрої, а вже ж у нас на Україні до всякого лиха є час привикнути. Та стали мені розповідати, які надужиття робляться при сільських виборах, як ведеться агітація, то так якось гірко і бридко зробилося, що ледве тільки витримати можна. Але вже краще ваше галицьке життя з усіма його пригодами лихими, ніж наше українське громадське життя, що то проходить собі «без пригоди, мов негода»... Однак Ви вже, певне, багато таких речей чули, досить маєте і так усякої прикрості, то не маю до чого оце все провадити, зверну краще мову на які інші справи. Питали-сьте, чи довго тута пробудемо,— отже, тижнів зо два ще, а для того просимо прислати тую повість, про яку Ви писали в остатньому листі, мені дуже цікаво прочитати її, тим більше що се праця жіноча, то чи не придалась би до «Другого вінка», бо вже мама з п. Кобринською не залишають про нього думки. Що ж до моєї повісті, то, далебі, не знаю, як з нею буде, бо не розумію, як маю думати про відносини «Зорі» до мене: «Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає, і не каже, що їй моє писання непридатпе, отже, не знаю, як з нею бути. Тут, у Відні, пишу або дуже мало, або й нічого, бо все я тут у якомусь розбитому настрої, а то ще й те, що сливе завжди маю вечір чим-небудь іншим зайнятий, а вдень якось не вмію писати; ну, та, врешті, я ще як з дому їхала, то знала, що тут нічого не зроблю, а битиму байдики увесь час, та — либонь — невеликий то й жаль!.. Тим часом з моєї курації ніякого певного скутку нема, ще до четверга маю ждати, бо то замість гіпсу вже врадили якийсь апарат робити, і має він бути готовий сього четверга, а