Скоропад - Роман Григорович Купчинський

станув князь. Дворецький, вождь із кости й крови, Дав рогом знак, що все готове І дефіляда почалась. Гуски найперші йшли в поході, Красуні в гусячому роді, За ними крокував гусак. То зашипів, як та гадюка, То гуску у крило постукав І так давав до маршу знак. Ішли помало, гордо, пишно І ґеґали ввесь час невтишне, Так ніби заявляли всім: «Як предки Рим оборонили, То так і нам ще стане сили Оборонити княжий дім». Три свинки тьопали за ними, Спокійно з мінами смішними. Їх вів на шнурі сам Драглюк. Нараз, не знати, — хліба кусень, А може хрущ, а може гусінь!.. Зробився хрунькіт, квик і гук. Прискочили до себе з фуком, Хоч як Драглюк мирив їх буком, Не помагало, бож вони, Хоч історичні, але свині, А кожний знає не від нині, Які безроги ласуни. Вслід за свиньми буян котився. Як до Новіни наблизився. Підкинув лоб і заревів. Немов хотів йому сказати: «Я трохи старший шляхтич, брате, Бо з Володимира часів!» Всі вдарили бикові «браво», Хтось навіть обізвавсь ласкаво: — «Він хоч і бик, та не дурний!» Новіна тим не ображався, І чемно з «Туром» привітався: — «Живи бадьорий і грізний!» Буян спокійно і спроквола Обходив вже травник довкола. А перед фронтом, на кінець, Виконував складні лянсади, Корона цілої паради — «Ахметко» — архижеребець. Роздуті ніздря, світлі очі, Раз як у біса, раз дівочі. Пружистнй і гнучкий, як гад, Дутою шия лебедина, А танцював, як балерина, То вбік, то наперед, то взад. Господар всім при експонатах, Чи то при птахах, чи звірятах Казав те саме, що й мені: Про їх походження шляхетне, Що в них цікаве і прикметне… Були і помилки дрібні. Та хто з нас помилок не робить, Коли чи лучить щось, чи дробить?! Робив їх теж і Скоропад. Ніхто йому не дивувався, Один Проноза підсміхався, Бо з помилок чужих був рад. Князь саме згадував Богдана, Що під Замостям від султана Дістав арабського коня, Як наш Новіна з гурту брикнув І голосно за «Туром» крикнув: — «Ех, шпагу! То була б борня!» Бик лобом рушив раз і другий, Шнур вирвався із рук обслуги І звір пустився на травник. Новіна зочив небезпеку І шмиг, як білка, на смереку. Лишивсь надолі тільки крик. Всі гості, мов би на команду, Здобули приступом веранду І двері в хаті облягли. Ану ж ніхто не перешкодить І бик вдереться аж на сходи. То й пхались бідні, як могли. Отцеві в рясі скок не вдався, Тому за сходами сховався І тільки заглядав з кутка. А князь, що був за всіми ззаду, Став при стовпі на балюстраду І ждав відважно на бика. «Тур» до веранди докотився, Понюхав камінь, зупинився І ратицями землю дер, Мовляв: «Сьогодні я сердитий, Сидіть собі, хто добре скритий, А хто підійде, той умер!» — «Бинь-бинь! Відважний, гордий звіре! Ніхто тобі не вирве шкіри, Як вирвав предкові колись Наш легендарний Кожем'яка, Тобі ж лишилася відзнака.