Скоропад - Роман Григорович Купчинський

них набрав охоти Прикластись щиро до роботи І справді, що хто міг — робив. Одні звивались коло бару, Одні підлізли до кав'яру, Одні засілись на пстругів, Одні складали на тарілку, Одні вбивали все на вилку, Немов на списа ворогів. Нараз до залі вбіг дворецький, Старий, та з рухів молодецький, Людина гостра і службіст: — «Напроти замку, на полянці Спинилися якісь незнанці І кажуть подавати міст. Один з них перс, араб, чи турок Нап'явсь, мов на рушниці курок. Викрикує, що він твій друг. Наказуй, князю, що робити, Чи відігнати, чи впустити На замок нехриста і слуг?» Князь у задумі зморщив брови І по хвилині так промовив: — «Мій друг?! Під замком крик здіймав!? Хто може бути цей добродій? Багато я колись на Сході І друзів і знайомих мав… Невже ж мій турок з амбасади? Коли це так, то буду радий. Коли ж не він, то… Ні! Пожди! А скільки їх?» — «На возі буда, Та, як міркую, троє люда!» — «Пускай! А друга приведи!» Князь був цікавий, що за люди, А всі чекали, що то буде. Кімнату тиша залягла. Посеред тишини такої Розкрилися навстіж подвої І в середину увійшла Дивотна пара: пан і пані. Пан у хламиді і в турбані, (Сяв над чолом рубін, як жар), А пані в чорнім, мов черниця, До того ще в заслоні лиця, Лііш очі — зорі з-поза хмар. Мужчина до князя зближився, На східній спосіб поклонився, «Салем Алейкум!» — мовив він. Князь був обізнаний з звичаєм І відповів: — «Алейкум Салем! З яких вас Бог веде сторін?» — «Із Персії, країни казки, Мене призвали обов'язки У чарівний Рутеностан. Ти хочеш, знати, князю хто я? Та ж нас колись лучила зброя. Я — Абдулаг Свідерко Хан!» — «Свідерко!» — крикнув князь без тями. Мандрівче вічний! Ти, що з нами. Як Усусус, блукав колись. Хто нашу радість нині пійме! Ходи, ходи в мої обійми!»… І друзі щиро обнялись І тричі щиро цілувались. Коли ж уже налюбувались Собою, князь тоді до всіх Промовив слово: — «Припускаю, Що всі Свідерка добре знають. Його не знати був би гріх. Від чотиринадцятого року В Стрільцях додержував нам кроку, На Маківці ім'я придбав, А. вільну від боїв хвилину Присвячував на медицину І щиро хлопців лікував. Був у російському полоні. Десь там на Волзі, чи на Доні, З неволі потім хитро втік, Без огляду на небезпеку У Персію зайшов далеку І перебув там більш як рік. Живуть у перських горах курди. Народ, що любить галабурди, Свідерко з ними дружбу сплів. А бачачи їх хист, відвагу, Велику з них зібрав ватагу І нападав на москалів. За ці воєннії заслуги Султан турецький Гамід другий Підніс його у ханський стан. Два цісарі дали медалі, Щоб тільки воював так далі І розбивав ворожий плян. А плян був Персію забрати І турків знищити, зім'яти У двофронтовій боротьбі. Відтак румунів і болгарів, А як удасться, то й мадярів. Нічого пляник був собі.