Скоропад - Роман Григорович Купчинський

дискусії, ні жарти, Ні спів, гітара, ані карти Ентузіястів не знайшли. Лиш ті, що не пішли на прохід І по обіді спали трохи, Робили зразу шум і рух. Та як куранти північ били, То стали слабнути їх сили І став зівати ярий дух. Ще на гітарі пару тонів, Ще кілька усміхів, поклонів — І гостей з заль мов замело. Дрімота вилізла з куточка, А тиха ніч, як добра квочка, Сховала замок під крило. День третій
Танок бабуні, плач панянки І наглий дощ у ранні ранки Ніколи довго не трива». Не раз, не два в житті довів я, Що видумала це прислів'я Якась розумна голова. Хоч дощ на замок лляв від рання, Хоч хмарами небесна баня Покрилася від краю в край, Хоч все довкола в мряці кисло, Та швидко сонечко заблисло, Всміхнувся став, піднявся гай. Давно вже день ходив по світі, Вже мав полуднє на примітті, Як гості вилізли з ліжок. Наприхапці допили каву, І поспішили на відправу Що починалась за часок. Вже п'ять разів отець Ігнатій, Лінивством лицарів пройнятий, Дячка на звіди посилав: Чи встали гості, чи приходять, Чи не занадто шлункам годять. (— «Не буду до полудня ждав!») Та знов зробився тихий, милий, Як гості церкву наповнили. (— «Порядні люди, хоть сплюхи. Ех! Я їх потім побатожу!») Тимчасом став на Службу Божу І помоливсь за їх гріхи. Хоч галичани не співочі, Однак до співу все охочі, Збереться трьох — складають хор. Тут лицарів було багато, То й вийшло небуденне свято, Гула каплиця, як собор. Були б ті співи доскональші, Коли б не досить часті фальші, Та де їх, браття, в нас нема?! Вони в політиці, в мистецтві, В історії, в судах, в купецтві. Це й заперечувать дарма. По Євангелію і «Слава» Перервана була відправа, Отцева проповідь прийшла. Про злочин п'янства і лінивства — Причину тіло-й духовбивства І двері до кімнати зла. Про неживу без діл молитву, Падку за втіхами гонитву. Грозив смолою і вогнем. А закінчив те все словами: — «Радію, друзі, разом з вами Сьогоднішним великим днем». Усі були направду раді, Що так отець притяв громаді, Що виказав тяжкий їх гріх. І поклялися при нагоді, Ні келішка до уст — та й годі. Хіба, що князь припросить їх. Тож не були відповідальні, Коли вернулись до їдальні І князь просив на «пеклогрім», Запіканку, коньяк і чисту, Наливку для жінок цукристу… Було тих родів шість, чи сім. Говорять так: не штука пити, Як є чим добре закусити І мудро хтось переплете. Столи вгиналися від снідів, Що стали б і за п'ять обідів. Кормило постаравсь про те. Були ті закуски, що вчора, А опріч них громадка спора Всіляких заграничних штук: Гомари, табуни сардинок І найславніша з лакоминок — Кав'яр, старого Дона внук. Все товариство, пам'ятало, Як їх отець, куди попало, Сьогодні за лінивство бив. Тож кожний з