Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Юру підсадило — Прийшов по срібний гонорар. Я навіть дати вже мав намір, Та враз почув знадвору гамір І «Слава» радісне, грімке. Кажу: «Ти, Юро май довір'я!» І швидко з хати на подвір'я! А там побачив я таке: Крізь челюсть замкової брами Вози в'їжджають за возами І уставляються рядком. Отець Ігнат як сонце сяє Й, забувши, що в руках тримає, Благословить усіх гачком. Лицарство і лицарські дами, І капелюхами й руками Отцеві віддають поклін. А князь при вході до палати Стоїть, гостей щоб привітати І завести в затишшя стін. Він — у стрілецькім однострою, В такім, як був колись у бою, На бакир шапка, тільки вус Пішов у низ і став буйніший, І обвід тіла обширніший, А так — класичний Усусус. Дивився я і любувався, Як в'їзд на замок відбувався, Радів, що все пішло як слід. Благословив нічного духа, Князя, що слів моїх послухав І джуру, що заніс мій звіт. Тим часом гості пил струсили Й до Скоропада підступили. Він усміхавсь привітно всім. Жіноцтво цілував у ручку, Чи мала перстень, чи обручку, І повторяв: «Гість в дім — Бог в дім!» З мужчинами пішло все гладко. Ці підступали за порядком І кожний праву підіймав, А ліву руку клав на груди, На знак, що вірний був і буде. — «Рука і серце» — заявляв. Отець Ігнат вітав сердечно І всіх поклепував поплечно. — «Здоров був. друже. Стільки літ!». — «Егеж, так-так! Багато років». — «А час, як та вода з лотоків Пливе від нас на другий світ». Ви бачили порожній вулій?! Стоїть собі сліпий, нечулий. На шапці мох, кругом бурян, Та ось дав пасічник до нього В погідний день роя нового І вулій грає, як орган. Так грав і терем Скоропадів, Як князь гостей туди впровадив І ті повсюди розбрелись. Лицарські голоси гуділи, Жіночі перлами дзвеніли І срібним потічком лились. Князь, пильно гостями зайнятий, Ходив з кімнати до кімнати І приступав то тут, то там. Усюди, де почав розмову, Мав для мужчин цікаве слово, А гладкий комплімент для дам. В однім гурті ішла повчальна Дискусія орієнтальна: Про персів, турків, про Коран. Хтось там сказав: — «Іслям цікавий, Та для жіноцтва не ласкавий, В подружжі муж — всевладний пан!» Зачувши цю останню фразу, Господар підступив, та зразу Ще голосу не забирав, А тільки інших пильно слухав. Нарешті вусами порухав, Підніс брову і так сказав: — «Коли іде про дива Сходу, Я розкажу одну пригоду, Що в Царгороді мав я раз, Як від австрійського монарха Возив листа до патріярха І мусів ждати довший час На відповідь. От, пригадав я, Що в Відні, як студіював я І загощав до амбасад, То подружив тоді, як з братом, З одним турецьким дипломатом, Людиною старих засад. Він говорив: — «Усе і всюди Ви, європейці, дивні люди, До ваших я не звик понять. У вас гареми висмівають, За полігамію карають. На «поліамію» ж летять»,