Скоропад - Роман Григорович Купчинський

ковбаси і шинки. Усі ті голоси прегарні Плили з великої свинарні, Що вибігала поза хлів (Він — ренесанс, вона — барокко!) Туди мене князь бистрим кроком Доріжкою сторіч повів. При вході муж якийсь крутився. Як до свинарні князь зблизився, Він урядово підійшов І звіт зложив про свинські справи, Тоді аж князь його представив: — «Драглюк, начальний свинохов!» Відтак пішли ми оглядати Оті безрогі експонати, Що павільйон тут мали свій. Я, хоч не спец і не господар, То все ж ця визначна порода Викликувала подив мій. А особливо після того, Як князь почав з кінця самого Історію безрог своїх. Хтось може в це і не повірить, Коли заточно правду мірить, Та замовчати був би гріх. — «Всі знаємо те дивне чудо, Що сталось між юдейським людом, Як з немічного юнака Юрба чортів, хоч і нерадо, Вселилася у свинське стадо І — далі, в воду сторчака. Лишилося паця-сирітка, Що не попало в кігті дітька, Бо в той момент кудись пішло, Нікого з рідних не знайшовши, Боялося крутитись довше І поплелося у село. Дивився я на ті створіння І мав легеньке підозріння, Що князь мисливців конкурент. Та зараз наче стало встидно, Коли говорить так, то видно, На все те має документ! На цім оглядини скінчились І ми до хати йти пустились, Аж тут на землю голуб сів. Хто зна, чи не з голубки тої, Що на Ковчег літала Ноїв?! Та запитатись я не вспів. Бо ось до нас підбіг дворецький, Старий, та з рухів молодецький, На «струнко» став, чи на «позір» І зголосив: — «Якісь незнанці, Бандити, гості, чи повстанці Минули вже рудецький бір. А їде їх сюди чимало, Бо аж вороння закружляло І курява стоїть як вал. Наказуй князю, що зробити, Чи вже на сполох затрубіти І відчинити арсенал?» Князь випрямивсь, насупив брови, Прищулив очі і промовив: — «Трубіти сполох! Всі на мурі Набити цвяхами гармату, На браму запустити крату, А не пролізе навіть щур! Хай кухар вмить смоли нагріє, Нема смоли, то хоч олії, Нема олії, то води. Ворожу лаву припустити, Окропом спереду облити, А псів пустити на зади! Стрільцям роздати всі мушкети, Для нас великі дві люнети, Для мене ріг, шолом і лук. Загальна тактика така є: Відважно прати, чим хто має, Робити, чим хто може, гук!» Таку інструкцію діставши, Військову честь князю віддавши, Дворецький підтюпцем побіг. А хоч тяжке було хлопище, То за хвилину, дві найвище Вже грав його воєнний ріг. На знак той із усіх усюдів Збігалися службові люди: І пастухи і птахарі І конюхи і княжі джури, Жадні пригод і авантури, Вкінці дружинники старі. Люд біг з сокирами, з ціпами, Із соховилами, з дрючками, А дехто люшню взяв на рать, Якийсь «самсон» з'явився з дишлем І викрикнув: — «До пекла вишлем, Хто схоче замок здобувать!» — «Дворецький! Відтрубіти сполох! Це не Григоріїв, не Волох,